Євген Магда про війну без лінії фронту та прораховане вбивство Аміни Окуєвої

Про вбивства в Україні

Смерть жінки, яка доклала чимало зусиль для захисту України – це достатньо показовий крок. Притому, що у пані Окуєвої було багато ворогів, насамперед по той бік російсько-українського кордону.

Треба усвідомлювати, що цей замах – не лише прагнення позбавити життя двох відомих учасників АТО. Це прагнення максимально розхитати ситуацію всередині України, поставити під сумнів діяльність правоохоронців, продемонструвати всеспроможність російських спецслужб.

Ми бачимо, що ситуація на Сході відносно стабільна, попри те, що там продовжують гинути люди. Але смерть пані Окуєвої свідчить про те, що у нас триває війна без лінії фронту, війна, де здійснюються терористичні акти, елементи інформаційно-психологічної боротьби, де справді ми опиняємось у стані інтенсивного зовнішнього впливу, насамперед на нашу свідомість.

Про охорону

Спецслужби всього світу часто змушені реагувати по факту, протидіяти терору значно складніше.

Якщо ми поринемо в історію, можна пригадати один із сюжетів – бойовий загін соціалістів-революціонерів, які здійснювали замахи на російських урядовців, керівником якого був Євно Азеф, який був на зв’язку з царською охранкою. Це копітка агентурна робота, достатньо складна.

А ми живемо в ситуації, коли негласна охорона СБУ могла б викликати з боку Осмаєва та Окуєвої досить складну реакцію. У нас позиціюють СБУ як службу, яка взагалі не ефективна. 

Тут є важливий момент, на який хочу звернути увагу. З одного боку, і Осмаєв, і Окуєва – люди підготовлені, добре усвідомлювали, що перебувають у стані постійної підвищеної небезпеки.

З другого боку, за всього бажання, при всьому тому, що українським спецслужбам, які починаючи з 2014 року фактично були реанімовані, бо за президентства Януковича їх значною мірою розвалили зсередини, одразу знайти людей, які закрили б усі напрямки, фактично неможливо.

Про російський слід

Подібні заяви – частина політичного іміджу. Не секрет, що прізвисько Турчинова – «кривавий пастор». Він у подібних ситуаціях не виключено, що своєрідно відпрацьовує.

Але я хотів би, щоб ми добре усвідомили. Ані Максим Шаповал, ані Олександр Хараберюш, тобто професіонали контррозвідувальної, розвідувальної служб, не були дилетантами. Їхні вбивства свідчать про те, що проти них, очевидно, спрацювала державна машина. Державна машина країни, яка здійснює гібридну агресію проти України. Це найбільш логічний висновок з огляду на їхню професійну діяльність.

Але очікувати, що в такій ситуації одразу будуть у суді виконавці… Це, даруйте, не дрібне хуліганство. Це речі, які дуже складно розслідуються.

Складно виходити не стільки на замовника. Тут питання в тому, щоб отримати докази злочинної діяльності іншої держави, притому що ця держава має неабиякий досвід проведення подібних операцій, з огляду на певну правонаступність, іще з радянських часів.

Про вплив терактів

Пророкувати продовження терактів мені не хочеться. Хоча я усвідомлюю, що справді немає бачення, як це все закінчиться, і прагнення Росії впливати на Україну нікуди не поділось.

Через подібні речі з серйозним суспільним резонансом цей вплив є найбільш ефективним, даруйте за цинізм. Українському суспільству буде корисним усвідомити, що ми формально перебуваємо на мирній території.

Ми вийдемо надвір, побачимо: люди спокійно йдуть, заходять у магазини, ресторани, відпочивають. Але в країні триває війна. Насправді, під час Другої світової теж бойові дії були на фронті, а в тилу люди часом могли ходити в ресторани і в Радянському Союзі, і в Британії тощо. Дуже складно суспільству все мобілізувати.

Я хочу нагадати, що з 1 січня 2018 року всі громадяни Росії здаватимуть біометричні дані при в’їзді в Україну. Ну, це такий бар’єр, можна говорити, квазівізовий. Говорити про запровадження візового режиму в умовах, коли 400 км кордону не контролюється, я  вважаю, що це популістський крок – держава в такий спосіб кине кістку своїм критикам. Я не певен, що це буде ефективним.

Але наше суспільство має для себе визначитись, за що воно. Чи воно за посилення контррозвідувальних заходів. Тоді це, зі світового досвіду, означатиме звуження громадянських свобод. Уявіть собі: запроваджується цензура, і люди не можуть собі дозволити висловлювати в Facebook думки так, як вони хочуть.

Камери, технічне обладнання – це все діє постфактум. Це все дає можливість розкривати злочини, а не запобігати їм. Для того, щоб запобігати злочинам, потрібно мати систему превентивних заходів, а не постфактум визначати, хто де залишив вибухівку чи витягнув зброю.

Суспільство має визначитись, чи його задовольняє нинішня ситуація, і воно зможе всередині себе нарощувати скепсис, розуміти, що ми всі перебуваємо в одному човні, притому з деким нам не хочеться бути в одному човні. Або далі лишатись жертвами.

Убивство пані Окуєвої – воно з прорахованими суспільними наслідками. Вбивство спрямоване на максимальну амплітуду розхитування ситуації.