Олександр Хара про мови нацменшин, шанси Ксенії Собчак та долю Каталонії

Щодо закону про освіту

З іншого боку, є різні реакції наших сусідів. І нарешті українська дипломатія почала діяти більш чи менш адекватно. Наприклад, була підписана декларація з польським міністром освіти, і українські та польські позиції, що в ній зафіксовані, не розбігаються. Польщі потрібно, щоб Україна залишалася цілісною державою, щоб в тому числі захищати поляків від можливої агресії Російської Федерації.

Інші країни, члени НАТО і ЄС, зокрема Угорщина, мають іншу думку. Намагаються просунути власний інтерес, зважаючи на слабку позицію України.

Емісари приїжджають у регіони компактного проживання угорської меншини і розповідають про «Велику Угорщину» й інші неприпустимі речі. Тому така була нервова реакція на положення закону, який не викликав би ніяких зауважень, якщо б був прийнятий в будь-якій країні ЄС.

Про розподіл функцій між центром і регіонами

Я теж представник етнічної меншини – грецької, між іншим, найбільш русифікованої. Бо в 1937 році було знищено всю інтелігенцію, викладачів грецької мови.

Але з точки зору держави, Україна робить все вірно. Тут є і елемент децентралізації.

Чому центральний бюджет має сплачувати за те, що якась меншина вивчає мови? Це прерогатива місцевої влади, яка має прислухатися до думки громади.

Примушувати когось – це абсолютно контрпродуктивний крок. Краще показувати, що знати українську мову – це вигідно. Треба віднайти баланс.

Проблема перебільшена угорцями, але для її остаточного вирішення треба передавати більше повноважень регіонам. Центр залишає за собою тільки основні законотворчі функції.

Про нацменшини в Україні і стосунки з Угорщиною

Давайте відмотаємо ситуацію на 25 років назад. Власне, тільки в незалежній Україні з’явилася можливість у нацменшин відновлення культурної та національної свідомості. В інших країнах це питання жорстко локалізують.

В Україні немає жодної меншини, яку притискають, тому проблема перебільшена угорцями навмисно, бо вони мають приховані цілі.

Зараз є й питання релігійні, наприклад, щодо релігійних конфесій, які мають центр не в Україні. І щоб не робити помилок у майбутньому, ці речі дипломати мають відпрацьовувати з самого початку.

Якщо б рішення Венеціанської комісії було в нас до прийняття закону, то угорцям можна було б просто закрити пельку. В Угорщині вистачає друзів Путіна і корисних ідіотів у владі, які робитимуть нам перепони, навіть незважаючи на цей закон.

Про балотування Ксенії Собчак

Росія не є правовою демократичною країною. Тому будь-які вибори там – це просто фарс.

Висування Собчак поставило в незручне становище ліберальну опозицію, тому що був розрахунок, що всі голосуватимуть за Навального.

Своєю заявою про Крим, що він є український, Собчак підриває позиції Навального, який таку фразу казати не може і не хоче.

Проти наших громадян за фразу «Крим – це Україна» порушують кримінальні справи, і деякі відбувають покарання у російських в’язницях. Буде показово, чи відкриють кримінальну справу проти Собчак.

Інший показовий момент: чи дадуть їй активно вести кампанію в мас-медіа. В Росії всі мас-медіа контролюються безпосередньо або опосередковано Кремлем, навіть «Эхо Москвы», яке є начебто ліберальним.

Вона сказала, що не буде критикувати особистість Путіна, що він їй колись врятував життя. Це показник. Вона не боротиметься проти людини, яка створила систему і уособлює в собі систему.

Про можливість змін у Росії

Реальних шансів перемогти в неї абсолютно немає. Невеликий прошарок лібералів, більшість з яких була видавлена з країни, буде розколотий її прізвищем. Проте вона легітимізує ці вибори і підвищує явку.

Шансів на зміну цієї влади абсолютно немає. Риторика Собчак «давайте впливати на владу» каже про те, що нехай буде Путін, нехай у нього руки по лікоть в крові. Бо це система, якщо її не змінити – нічого не зміниться. Собчак будуть просто використовувати.

У Навального теж немає шансів. Але Путін з особистих причин не хоче бачити його прізвище у списку кандидатів.

Про фразу «Крим належить Україні за нормами міжнародного права»

Путін любить згадувати, що він випускник юридичного факультета Ленінградського університету, правовик, і що так званий референдум в Криму проводився згідно права. Але він порушував і українське, і російське законодавство, і міжнародне право.

На території Криму на автономію та самовизначення мають право лише три народи: кримські татари, караїми і кримчаки. Російські меншини не мають права в жодній країні визначати свою долю, вони лише можуть переїхати до Російської Федерації.

Тому всі знають, чий є Крим де-юре. І сподіваюсь, скоро він буде де-факто українським знову.

Про референдум в Каталонії

Референдуми відрізняються. Згадаємо, наскільки був демократичний, вивірений з правової точки зору референдум у Шотландії.

Каталонія пішла іншим шляхом, є сумніви, що при цьому не було порушено правових норм.

Кожна країна намагається утримати цілісність і запобігти відцентровим тенденціям. Ці тенденції пов’язані з певним незадоволенням європейською інтеграцією, яка не приносить дивідендів середньому класу і робітникам.

Другий момент – це іммігранти, які начебто відбирають робочі місця. Біженці є дестабілізуючим фактором, хоч насправді Європі потрібні робочі руки.

До України це не має безпосереднього відношення. Хоча кримські татари заявили, що вони хочуть певної автономії у рамках унітарної української держави – і це абсолютно нормально.

З точки зору міжнародного права, угорці чи будь-які інші меншини не можуть розраховувати ні на що більше, крім культурних преференцій. Звичайно, є певні впливи, які громадяни і спецслужби повинні відстежувати, щоб захищати унітарність і територіальну цілісність держави.