Україна в НАТО: міфи і правда про членство в Альянсі

Питання вступу України до НАТО – чи не одна з найперших дискусій у політичних колах

Втім, досі незрозуміло, які перспективи обіцяє нам членство в Альянсі та що взагалі для цього потрібно зробити. Намагалися пролити світло на ці питання експерти Громадського руху Миколи Томенка “Рідна країна”. Про це повідомляє Знай.юа.

На їх думку, курс влади повинен керуватися виключно положеннями, прописаними у Конституції України. Противники вступу та проросійські опоненти, в свою чергу, наполягають на встановлені Конституцією обмеження щодо вступу до будь яких блоків чи альянсів.

Загалом до НАТО на даний час входять 29 країн, а саме:

• Чехія (рік вступу – 1999);
• Угорщина (1999);
• Польща (1999);
• Словенія (2004);
• Словаччина (2004);
• Румунія (2004);
• Литва (2004);
• Латвія (2004);
• Естонія (2004);
• Болгарія (2004);
• Албанія (2009);
• Хорватія (2009);
• Чорногорія (2016).

Вперше уряд України почав розглядати перспективу вступу до Альянсу ще на початку російського вторгнення на Схід, але чомусь політичний вектор постійно змінювався, зазначають у “Рідній країні”.

Приміром, якщо чотири роки тому президент стверджував, що питання вступу до НАТО буде вирішуватись на референдумі, то вже в 2015 -2016 роках Президент почав нас переконувати, що Україна ще не готова бути членом НАТО та і в самому Альянсі немає спільної згоди на членство України.

Порядок вступу до НАТО:

Співпраця країни-претендента з НАТО та подання заявки на членство.
За згоди країн учасниць – затвердження та підписання Плану дій по підготовці членства в НАТО (ПДПЧ).
Після виконання ПДПЧ – ратифікація Договору про членство в НАТО та підписання його Президентом України.

Якщо уважно переглянути Конституцію, помітимо, що заборон стосовно членства у військових організаціях такого типу там не прописано. Наша держава офіційно не наділена ні позаблоковим статусом, ні нейтральним (див. Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, розділ IX “Зовнішній і внутрішній суверенітет”).

У ст.17 КУ згадується заборона розміщення на території України іноземних військових баз, про що постійно натякають противники вступу України до Альянсу. Але тимчасове перебування військових баз інших країн на наших територіях законно і можливо, в умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

“Необхідно також пам’ятати про те, що членство в НАТО не обов’язково припускає наявність іноземних військових баз на території країни – учасниці, тобто таке членство можливе і без наявності військових баз на території країни, що передбачено статтею 10 Північноатлантичного договору від 04.04.1949 на підставі якого діє Альянс. Таким чином, діюча Конституція не містить будь-яких заборон, щодо членства України у військових блоках, в тому числі і в НАТО, тобто Україна може вступити до Альянсу без внесення будь-яких змін до Конституції”, – додали у ГР “Рідна країна”.

Часто піднімають і питання референдуму, зокрема можливість внести зміни до Конституції, на яких наполягає чинна влада. З однієї сторони, як згадувалось вище, Конституція не вимагає проведення референдуму з питань вступу України до військових чи будь-яких інших блоків. Також необхідно зважити на досвід країн, що вступали до НАТО та про які згадувалось вище.

Нагальної потреби у цьому немає, тим паче, що представники Альянсу нас до цього не зобов’язують. Взяти для прикладу хоча б ту ж Литовську Республіку.
Там документ уважно вивчили і зробили висновок, що посилання на Конституцію Литви, як приклад для наслідування, є або “намаганням ввести в оману аудиторію, або наслідком неуважного вивчення документу та всього, що пов’язано з ним”.

Цікаво, що сама Конституція Литви, що була прийнята на референдумі 25.10.1992 року, до 2004 року взагалі не містила жодної згадки про європейський вектор розвитку, вступ до ЄС чи НАТО. Лише після референдуму та ратифікації у 2003 році Договору про вступ Литви до ЄС 13 липня 2004 року Сейм Литовської Республіки прийняв Конституційний Акт про членство в Європейському Союзі. Виходить: спочатку референдум, потім підписання угоди про вступ, і лише потім – Конституційний Акт про членство в ЄС (не в якості змін до Конституції, а як доповнення до Конституції).

Згадки про Альянс у ключову документі республіки не було до 2004 року, якщо не рахувати зроблену Сеймом заяву ще у 1996 році. (стаття 7 Глави IV
“Народне господарство та праця”, де визначаються критерії європейської інтеграції. )

Обговорювалася можливість передавати у власність несільськогосподарські земельні ділянки, необхідні для будівництва та експлуатації будівель та споруд, необхідних для здійснення їх безпосередньої діяльності; порядок придбання таких ділянок визначається конституційним законом.

Тобто, вказаною нормою Литва лише вирішила питання формування ринку землі та вказала в розділі Конституції, який регулює питання народного господарства та праці на те, що країною вже обрані критерії європейської та трансатлантичної інтеграції.

“Виходячи з цього, можна констатувати, що влада країн, які дійсно мали бажання вступити до ЄС чи НАТО, спочатку здійснила дієві кроки щодо реалізації запланованого, і лише потім, після досягнення результату, привела нормативні документи у відповідність до реального стану речей”, – впевнені експерти.

Фахівці “Рідної країни” натякають – попередні вчинки української влади можна розцінити виключно як “творення міфів”, які не мають нічого спільного із фінансовими та організаційними факторами, тобто процедури декларування намірів України щодо вступу у НАТО.

Крім цього, однозначних законодавчих перепон в українському законодавстві, в тому числі й передбачених Конституцією України, для вступу України до НАТО немає. Для того, щоб стати членом НАТО в Україні немає необхідності проводити референдум та вносити зміни до діючої Конституції України. Для цього потрібна лише політична воля та дійсне бажання влади реалізувати та послідовно виконувати взяті на себе зобов`язання перед НАТО

Цікаво, що саме такі зобов’язання містяться в щорічних програмах співробітництва Україна-НАТО, зокрема нині діє Річна національна програма під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018 рік, що містить 5 розділів викладених на 76 сторінках та 2 додатки.