Зі своїм статутом в інший монастир не ходять

Християнство домінує у Європі більш, ніж тисячу років. Це не могло не накласти відбиток на звичаї й характер народів, що сповідували віру у Христа. А від цього – й на економічні стосунки.

Але течій у Християнстві немало. Католіцизм, православ’я, протестантство різних форм. Тому абсолютно не випадково економіку поділяють на скандинавську форму, континентально-німецьку, континентально-французьку, англо-саксонську, православно-південну й православно-східну.

Детальніше. Але, спочатку старий анекдот. Сидить негр під пальмою й їсть банан. Поруч проходить бізнесмен й питає: — Чому сидиш й нічого не робиш?

-А що?

-Ну, зібрав би банани, продав, заробив би грошей.

-Навіщо?

-Заснував би компанію, найняв би робітників, вони зібрали б багато бананів, ти б їх продав, заробив би ще більше грошей.

-І що?

-Жив би на прибуток.

-Ну?

-І сам би нічого не робив.

-А що, я зараз щось роблю?

 Це я до того, що не треба підлаштовувати людей під закони, а закони й правила треба підлаштовувати під природні потреби людей жити завтра краще, ніж нині.

Передумови «Скандинавського дива».

Скандинавія не надто сприятлива територія для життя у кліматичному плані. Мешканець Скандинавії спокон віків був змушений працювати, щоб прожити. Причому – старанно.

Скандинаву у голову не прийде робити щось аби як, бо це може призвести до голоду чи загибелі родини або, навіть, роду.

Несприятливі умови для життя спонукали до солідарності, доброзичливості, стриманості та самообмеження.

В цьому нічого поганого нема – кожен живе, як хоче, але допоможе за проханням іншого.  З самого дитинства скандинавами всмоктувалась переконаність, що лише завдяки наполегливості можна щось здобути у житті.

Скандинави і нині  відчувають себе дискомфортно, коли втрачають роботу. Людина, що живе на соціальну допомогу, не матиме поваги ані у суспільстві, ні у друзів. Це ще одне зі спонукань – ставитись до роботи доброякісно.

Зовнішній лоск і надмірність скандинавами відкидаються за природніми й релігійними чинниками.

До природи скандинави ставляться, як до живого організму ще з давніх давен. Насмітити у лісі, поламати дерево, забруднити водойму тощо для скандинава це те й саме, що завдати каліцтва близькій людині.

Незважаючи на природню стриманість, скандинави дуже допитливі й активні. Вони отримують задоволення від навчання й навчаються все життя. До освіти ставляться з великою повагою – постійно навчаються на різноманітних курсах, пов’язаних з їх роботою, захопленням чи родинними потребами.

В середньому скандинави інвестують у систему освіти до 10% валового продукту.

Тому у Скандинавських країнах викладачі матеріально добре забезпечені, школи достатньо облаштовані й оснащені.

Скандинави соціально активні – майже кожен є членом різноманітних публічних організацій, часто – декількох.

Для скандинавів Римське право стало природнім, а лютеранство – чимось рідним. Стриманість і доброзичливість стали цьому запорукою.

Основним принципом Римського права є ствердження, що держава є похідною від домовленості між громадянами щодо розв’язання  всіх правових проблем у відповідності до прийнятих консенсусом правил.

Суть – чесне жити, не шкодити іншим, віддавати належне по заслугах. Норми Римського права не можуть бути змінені бажанням окремих осіб і є імперативними – тобто обов’язковими.

Лютеранство трохи удосконалило й деталізувало Римське право. Реалістичність лютеранської етики для скандинавів є у взаємодії церкви з державою і суспільством. Бог править світом через Слово Євангелія і через світські інституції, закони і порядки. Головне – турбота про благо людей й стримування зла. Саме лютеранство стверджує, що допомога іншому потрібна у першу чергу тобі самому.

Я не стану детально описувати Скандинавську економіку – все це є у безлічі публікацій на цю тему. Моя мета – довести, що економічні закони й правила дають позитив лише тоді, коли вони співпадають з характером населення. І, до того ж, моя мета знайти шлях для України, а не аналіз Скандинавії. Просто скажу, що Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія, Ісландія – найзаможніші країни, де мешканці вважають себе щасливими

Декілька слів про контнентально-німецьку економіку, передумови її бурхливого розвитку. Німеччина має не таку прадавню історію у своєму об’єднанні. Й хоча там превалює лютеранська етика – німці стримані, але менш за скандинавів,  не дуже здатні до самообмеження, не настільки соціально активні, як скандинави, до навкілля ставляться з екологічних позицій, але переважають інших європейців у винахідливості й дисципліні.

До того ж німців обтяжує прагнення до лідерства у Європі і, навіть, у світі – імперські примхи не зникли.

Німецька економіка також багато у чому відповідає характеру населення, здебільшого по регіонах (землях).

Щодо континентально-французької моделі економіки, то вона базується хоч і на Римському праві, Кодексі Наполеона й Конституції П’ятої республіки і тому досить потужна, але й марнотратна.

А тепер до православної економіки. Ви не замислювались, а чому економіка Росії, України, Молдови, Болгарії, Сербії завжди наздоганяюча?

І в Росії, і в Україні безліч талантів, але проявляють вони себе здебільшого за кордоном.

Тут знов змушений повернутись до релігії, як основного носія етики. Якщо Папа Римський й католицька церква спонукали країни Європи слідувати вимогам Римського права, то на сході Європи такого не було. Можна вважати, що лише Господин Великий Новгород трохи на нього орієнтувався.

Так звана «Правда Ярослава» існувала не тривалий час і була забута помісними князями. Деякі правила намагались утворити ченці з руху «нестяжателів», але вони були знищені Іваном ІІІ. У Московії панували ординські правила, а з часом і Яса Чингизхана була забута, свавілля стало законом і церква служила не Богу й людям, а царям і князям. А реформа Нікона затвердила візантійські правила у православ’ї.

Петро І взагалі перетворив церкву на департамент влади.

Якщо лютеранська церква була зобов’язана виступити проти влади на захист притаманних і Богом даних мирянам прав, то у православ’ї цього не було. Про якусь стриманість, самообмеженість, цнотливість мова більше не йшла. Навпаки, поважались шибайголови.

Як наслідок панування Орди тривалий час, крадіжки, корупція (бакшиш) й підступність розповсюдились. Лише у аграрних селищах люди дотримувались якоїсь солідарності й доброзичливості. І замість Римського права, правила життя людям визначали царі й князі. А православна церква вірно служила царям і князям і не бунтувала проти них.

До того ж Україна була надто розпорошена. Схід України, Слобожанщина, юридично був за Московським царством. Але там не було кріпацтва, не сплачувались податки, військовий обов’язок був добровільний. Воєводи були Московські, а життя вільним.

Центральна Україна підпорядковувалась достатньо слабим Великим Князям Литовським. І тут не було також ніякого права, крім волі князів.

Західна Україна була під Польщею. Там намагались впровадити Римське право, але й сама Польща в ті часи не дуже його дотримувалась у повному обсязі, де шляхта всупереч правилам отримала право Liberum Veto з будь-якої причини, що принципово суперечило імперативу (незмінності) правил.

Відтоді мешканці України різні.

На Сході України люди об’єднались у індустріально-виробничу спільноту лише 120-130 років тому. До того ж – поза релігією. У Центрі України панували дещо патріархальні традиції з елементами самообмежаності й стриманості, на Півдні панувала вольниця, а Захід був відрізаний від України.

На Сході України поважали як індивідуальне, так і колективне лідерство. Умов для створення собі розкішного життя там ні в кого не було. Завжди не вистачало робочих рук і тому знайти собі роботу для заробітку і існування було не важко, особливо на підприємствах – колективних лідерах. Східна Україна швидко становилася індустріальною.

У Центральній Україні, де існувало кріпацтво, збагачення знаті до рівня розкоші існувало. Існували й бідність і, навіть, злидні. Центральна Україна здебільшого мала аграрну економіку. Розвивалося й ремісництво, але великих індустріальних підприємств тут не було.

Південна Україна розбудовувалась завдяки заснування суднобудівних підприємств та розвитку морської торгівлі. А от трохи віддалену від Чорного моря територію опановували німці-переселенці.

На Півдні України завжди не вистачало робочих рук, а в силу того, що активна розбудова Миколаїва, Херсона, Одеси припадала на останні роки кріпацтва, зростання населення Півдня України відбувалось за рахунок селян с Центральної України – як біглих, так і відпущених на заробітки кріпаків. Не є таємницею, що забудовники Причорноморських міст і підприємств, а також німці-колоністи переховували біглих від поліції за хабар.

На Півдні України стало цінуватися індивідуальне лідерство в будівництві, індустрії, торгівлі й аграрному секторі.

Захід України знаходився під юрисдикцією Австро-Угорщини. Там кріпацтво було відмінено на чотири роки раніше, ніж у Російській Імперії. Багато селян стали вільними, але без землі – без можливості забезпечити родину зусиллями в аграрному секторі.

З’явилося багато вільних робочих рук у Хусті, Мукачеві, Ужгороді, Львові швидко розвивалася індустрія, ремісництво й торгівля. Отримала розвиток гірнича промисловість і нафтовидобувна. Бальнеовластивості Карпат започаткували курортний бізнес. Але немало звільнених селян емігрувало до Америки. А католицька та греко-католицька церкви поступово намагались впровадити на Західній Україні Римське право і мешканці призвичаїлись до цього.

Тобто, різні регіони України мали різні шляхи розвитку. Це не могло не відбитися на характері мешканців, що населяли різні регіони.

Це досі не враховується, а фактам байдуже, на них звертають увагу чи ні – вони просто є. Вважаючи, що православна церква не впроваджувала єдині закони волі Божої за Євангеліями, а проповідувала дещо ординські закони слухняності цареві і можновладцям, а далеко не всі люди бажали цьому слідувати, єдиних правил і звичаїв не існувало.                        

Треба відзначити, що з отриманням Україною незалежності економіку прихопили економісти-примітивісти й начітники. Вони не створювали систему зручності ведення бізнесу, а створили систему зручності для чиновників обчислювати економічну діяльність заради податків. Врешті-решт це призвело до занурення частини економіки у тінь і за кордон.

От такі країни, як Німеччина, Сполучені Штати Америки і навіть не федерації, використовують різнорегіональне оподаткування. Це прагматично. Не зручно чиновникам?  То й що?

Воно ж зрозуміло, що так званий малий бізнес – це й торгівля у МАФах, й невеличкі кафе та крамниці, і перукарні, й салони краси, й тренувальні зали, й кустарництво, і невелике виробниче підприємство, й страхові компанії, й нотаріуси тощо. По всій країні.

А до великого бізнесу відносяться як супермаркети, так і забудовники, і суднобудівники, й шахти, й електростанції тощо. По всій країні.

Це прагматично? Сприяє розвитку різноманітних галузей українського господарства? Хоч приватних, хоч державних? Та ні!

По-перше, податки мають бути диференційовані за видом діяльності, а по-друге – за регіонами. Центральних податків має бути два – податок на додану вартість і податок з доходів громадян. Окремо – центральними мають бути митні і акцизні збори. Якщо податок на додану вартість є величиною постійною й єдиною, то податок з доходів громадян має залежити від розміру доходу і програми розвитку регіону.

Має бути створена матриця по сферах бізнесу та по регіонах і визначені податки на кожну клітинку матриці.

Виробничий індустріальний бізнес, виробничий науково-інноваційний бізнес, будівельний бізнес, аграрний бізнес рослинний, аграрний бізнес тваринний, торгівельний бізнес, бізнес сфери послуг, туристичний бізнес, курортно-лікувальний бізнес, страховий бізнес, культурологічний бізнес тощо. Цей перелік далеко не повний – має додаватися й переглядатися. Життя не стоїть на місці.

До того ж бізнес повинен законодавчо поділятись на індивідуальний, родинний (сімейний), малий, середній, великий.

Наприклад, почнемо з Заходу України. Всім відомо, що Карпати – привабливий для санаторного лікування, відпочинку та туризму регіон. Будь-яка туристична компанія, що реалізує путівки охочим до Карпат, має звільнятися від всіх податків, а екскурсоводи по Карпатах і карпатських містах — звільнятися від сплати податку на доход. А от якщо туристична компанія реалізує путівки за межі України, податок на це для компанії має бути високим.

Ще приклад: податок на нерухомість лікувальних і курортних закладів має бути нульовим, а податок на нерухомість бізнесових і розважальних закладів достатньо високий.

Забудовник, що будує нову лікарню, школу, дитячий садок має сплачувати мінімальні податки, а забудовник, що будує житловий будинок – значно вищі. Це маленькі приклади, але так має бути всюди по всіх напрямах діяльності.

Нині в Україні започатковано створення місцевих громад. Це позитивне явище, але громада надто малий суб’єкт господарювання, щоб визначати різні податки по громадах. Але й громади у межах відведених повноважень мусять визначати власну податкову політику.

А от тут – крок у бік.

Якщо доручити розміри податків у матриці визначати чиновникам Центрального Уряду – все буде спаплюжено. Має бути зустрічний рух від громад до Уряду, від Уряду до громад.

Взагалі, державі треба переходити від представницької влади, коли все визначають обрані на певний час депутати всіх рівнів, до прямої демократії, коли самі громадяни на референдумах всіх рівнів визначатимуть своє майбутнє.

Причому результати референдумів не можуть додатково навіть обговорюватись у виборних органах, а повинні втілюватись як закони державні чи місцеві. Що стосується місцевих податків, то вони мають встановлюватись за тим же принципом – зустрічним рухом від громад до місцевих органів самоврядування й у зворотньому – до громад. Мають бути селищні, міськи, районні й областні податки.

В Україні велика проблема з державними службовцями. Якщо скандинавські країни, Великобританія, Німеччина, Швейцарія тривалий час відбирають осіб, здатних бути державними службовцями й чиновниками місцевого рівня, то в Україні такого не було й не є нині. Якість державного управління замінена кількістю чиновників всіх рівнів. Але кількість не здатна замінити якість. Фахівців, охочих і здатних виконувати чиновні обов’язки, мало. Критично мало. Відбір необхідно починати зі студентської лави. На це піде певний час, але отримаємо професіоналів у владі зі значно меншою їх чисельністю.

Без обмеження повноважень представницької демократії на користь прямої демократії і без створення ланки професійних державних службовців Україні нічим буде замінити відсутність спільної духовності регіонів.

Чому так? Наприклад, МОЗ вирахувало, що той чи інший бальнеологічний курорт з цілющими водами потребує розширення заради підвищеної потреби людей у саме цьому лікуванні. Центральний Уряд має встановити на певний час, що всі працівники цього бальнеологічного курорту, від лікарів до будівельників, сплачують податок на дохід у значно меншому розмірі, аж до нуля, а плата за землю, за використання надр, податок на будівлі тощо розрахунково зменшується на термін, аж до повного покриття витрат вкладників на розширення курорту. Тобто знов працює зустрічний рух.

Треба всім почати рахувати розмір власного доходу з урахуванням податків – і робітникам всіх категорій, і бізнесменам, і податківцям, і урядовцям. Нині ж у країні панує нерозрахунковий примітивізм, схожий на прислів’я – всім сестрам по сережці..

Важко буде працювати податківцям? Так, важче. Але в іншому, ніж нині, напрямку.

Такий підхід має застосовуватись у всіх сферах діяльності. Наприклад, не секрет, що Україна швидко втрачає літакобудівний потенціал. Це при тому, що маємо опробувані в експлуатації моделі літаків. Треба орієнтуватись на реальний попит у авіаперевезеннях, а не на забаганки – беріть, що є. Не беруть. Не секрет, що Ан-148/158 не літатиме у Європі й Америці, бо не повністю пройшов валідацію.

Але ж ринок є. «Антонов» — державне підприємство. Саме Уряд має обмежити гігантоманію «Антонова», необгрунтовану пихатість «Івченко-Прогрес» і «Мотор-Січ». Аж до введення на них державної адміністрації. Відомо, що деякі країни світу, навіть – континенти, не насичені літаками деяких типів. Китай й Бразилія швидко заповнюють цю нішу.

Втім, Ан-148 у вантажному виконанні здатен виконувати перевезення у Африці, Австралії, Океанії, Азії та Південній Асериці. Як і Ан-32. Там не потрібен літак із рампою – достатньо бортового завантаження. Тому не можна віддавати літакобудування заангажованим особам – має бути державна користь. Такий підхід має бути й до авіаційного моторобудування – саме через недосконалість двигунів для Ан-148/158 не пройшов валідації. А виробництво Ан-140 взагалі припинено через недосконалість двигунів.

І всі мовчимо, робимо вигляд «а що тут зробиш».

Я написав це для того, щоб було всім ясно – кожне підприємство потребує уваги Уряду, місцевої влади, громад. Кожне!

І всі наші негаразди не від «лукавого», а від людей – ініціативних фахівців чи ні. Сам по собі ринок може визначити потребу в шкарпетках, а у значущих темах – ні.

Тобто кожне підприємство потребує уваги. Ти можеш робити що завгодно, але не порушувати закони. А якщо звернешся за допомогою – ти її отримаєш. А державні підприємства мають бути під особливою увагою.

Є ще одна галузь, що потребує щільної уваги. Будівельна. Недобудов по Україні багато. Чому? Є готові будинки, але там не всі квартири викуплені. Чому? Є будинки, у яких квартири викуплені, але в них ніхто не мешкає. Чому?  І це при тому, що бажаючих отримати житло сотні тисяч по країні. Ринок? Це безлад. Навіщо ж нам тоді держава? Уряд? Місцеві органи влади?

А всі недобудови мають бути викуплені Урядом чи місцевими органами влади або іншими забудовниками, добудовані й введені в експлуатацію. Недобудови з «кримінальною історією» мають бути реквізовані, добудовані й введені в експлуатацію.

Квартири, що не викуплені людьми у готових будинках, мають бути викуплені Урядом чи місцевими органами влади. Викуплені й незаселені квартири підлягають заселенню впродовж руку – у іншому випадку мають бути викуплені місцевими органами влади. Ціна викупу визначатиметься окремо.

Одночасно в Україні має бути запроваджено Закон про прижиттєву оренду житла у місцевих органів влади й оренду житла урядовцями. Житло прижиттєвої оренди не переходить у спадщину і триває до останнього живого орендаря.

Тепер про сплату комунальних платежів. Наведу поширений приклад. Подружжя пенсійного віку не здатне з отриманих пенсій забезпечувати собі існування й сплачувати комунальні платежі. Має бути у такого подружжя право укласти договір з місцевими органами влади про те, що після смерті останнього з подружжя квартира переходить у власність місцевих органів влади, а місцеві органи влади сплачують комунальні платежі за подружжя.

Невигідно? Давайте порахуємо. За квартиру площею 60 м кв. у великому місті потрібно сплачувати близько 150 доларыв на місяць. За рік набігає $1800. За 20 років (орієнтовна тривалість життя пенсіонера) – $36000. А квартира на 60 м кв. коштує приблизно 45-50 тис. доларів США.

На вирішення місцевих органів влади така «виморочна» квартира може бути чи проданою, чи наданою у прижиттєву оренду. Ось такий підхід допоможе розв’язати квартирну проблему в Україні.

Це потребує додаткових зусиль чиновникам місцевої влади? Так. Ну, то й що?

Тепер щодо тарифів на комунальні платежі. Всі розмови про зменшення тарифів у два чи чотири рази нічого не варті, поки не буде опубліковано кошторис на газ, опалення, гарячу й холодну воду тощо. Детальний кошторис. Аж до заробітної плати кожного. І прибиральниці в офісі, наприклад, «Нафтогазу» з ціною швабри для прибирання.

І цей кошторис має бути ретельно проаналізований. Все інше – тільки розмови.  Інтуїтивно всі відчувають, що тарифи завищенні. Але де? Яким чином? Ким? Треба усвідомити, що вільне ціноутворення на тарифи комунальних платежів поки що неможливе. Неможливе!

Щодо відсотків рефінансування банків. Зависокі? Так. Але ж оптовим закупівельникам товарів за кордоном (а вони є ледь не основними отримувачами банківських кредитів) це не шкодить. Отримав кредит у банку під 25% річних, за ці кошти купив валюту, закупив імпортну продукцію, завіз її в Україну, виставив на продаж і загадав ціну з урахуванням плати банку по отриманому кредиту під високі відсотки. Закупівельник задоволений. Банк також. А люди?

До речі, Скандинавія, Франція і навіть Німеччина не дуже хвацько позбавляються державного регулювання. І нам не треба себе виставляти надто ринковими. Це процес тривалий – ми не Німеччина і, навіть, не Польща. В питанні розміру банківських відсотках по кредитах держава має сказати своє слово. Економічний розвиток, достаток громадян – це зовсім не прибуток банків і закупівельників за рахунок статків громадян. Це не ринок – це безвідповідальність державних органів влади.

Якщо так історично сталося, що по різних регіонах відсутні єдині правила, то необхідно враховувати і використовувати притаманні мешканцям здібності.

Тільки так можна створити гармонію у країні. Наприклад Харків – це науково-промисловий і ІТ-напрямок, Дніпро – це військово-промислове спрямування, Одеса – найсучасніша логістика вантажоперевезень і туризм, Львів – неперевершене друкарство, туризм, Закарпаття – бальнеологічне лікування й туризм. Київ – найсучасніше лікування. І так далі. І не треба по регіонах впроваджувати іноземні правила бізнесу й життя – регіони самі визначаться раціонально.

Що ж до центральної влади, то їй потрібно сприяти особливостям розвитку регіонів у напрямі покращення рівня життя людей. Ні в якому разі ніхто нікому не повинен нав’язувати свій спосіб життя, свої звички. Це принципово! Якщо немає у країні єдиного духовного закону, завданням державних органів влади є  створення гармонії з різноманітностей. Так Україна може стати першою з православних країн Східної Європи процвітаючою.

Володимир Рижов, помічник Президента України Л.Кучми, перший зам міністра промполітики

Нагадаємо, якою буде інфляція в наступному році: прогноз Світового банку.

Як повідомляла Politeka, представлено шокуючі прогнози на 2019 рік.

Також Politeka писала, що принесе українцям скандальна реформа: пенсії по 15 тисяч гривень.