Час брехливих богів

Сьогодні ще один день пам’яті, коли суспільство буде плакати по-справжньому, а його (суспільства) виборна еліта, натягнувши однотипні м’яті костюмчики, заллється крокодиловим стогоном і нашпигує в медіа слізних картинок.

Адже для них це всього лише ще один «День тотального лицемірства», але також можливість задешево нагадати про себе потенційному виборцю. «Гей, а давайте ми розповімо вам ще більше про розрив «великого договору про дружбу» з РФ, спішний вихід з СНД і Іловайських героїв». Скільки крутих інформаційних приводів відразу. Можна ж стільки зібрати лайків / репостів і покупних захоплень. Оплески в злиденній країні коштують зовсім недорого…

Чому ці політики так полохливі, боягузливі, але нескінченно жадібні? Чому вони явно поспішають встигнути кудись? Чому до них суцільна недовіра? Тому що кожен з них продає тільки брехню.

Просту таку брехню, де свій / чужий і «я хочу жерти». Або свою важкоприховану пристрасть до накопичення. Або дурість, костляво упаковану провінційними СММ-никами і pr-никами в олігофренічні картинки і бордики. Будучи дрібними за людськими мірками істотами, вчорашні, сьогоднішні і навіть завтрашні політики приходять до нас з двома цілями.

Перша – вони хочуть банально реваншуватися. Повернути собі статуси, кабінети, помічників і право говорити від імені держави деінде на зльоті старих брюссельських циніків… Друге – вони сподіваються отримати монопольне право на жратву. Смотрящіх. Галузі. Бюджети… Чиста прагматика. Де тут людина і держава? Ніде. І ніколи. Тому що занадто дрібні.

Не хочуть відповідальності. Боягузливо перекидають вину на саме суспільство. Їм потрібні тільки статуси і посади. Ніякої держави, ніякої стратегії, ніякого завтра. А ще – ніхто не хоче ні з ким домовлятися. Все або нічого. Банальна вулична бійка. Тому і заграють всі нинішні політики виключно з найбільш примітивними почуттями людей. «Бийте чужих і почнемо разом смачно жерти!» І неважливо, що 99% від тих, хто беруть участь у цій битві на боці того чи іншого брехуна в фіналі нічого не отримають. Свій чужий.

Вам – право вмирати за країну, платити за нашу дурість, вбивати один одного, стояти на колінах в чужих країнах. Нам (політикам) – всього лише треба вчасно привітати вас з черговою священною датою. Хіба це не чесно?

На жаль, але навіть кров героїв – на площах або в окопах вічної війни – не позбавила нас від ілюзій, що боягузливі боги можуть подорослішати і вивчити абетку справедливості. А політичний світ брехливий, цинічний і зовсім байдужий до стогонів простаків. І раз ми готові і далі купувати брехню, то чому б продавцям не продавати все підряд? Гордість, честь, смерті власних співгромадян? А як інакше?..

Що робити? Нічого. Просто дивитися. Щоб спокійно побачити, як на обличчях нинішньої еліти ефектно проступають ознаки швидкого розкладання. Їм залишилося зовсім трохи. Справжній світ зовсім не любить дрібних боягузливих брехунів…

Михайло Подоляк, політтехнолог