Піснь покидьків

Чому в нас уже немає держави? Бо… Hammer. Скрізь і завжди. Він, який чадить і смердить смородом безпорадної істоти, щоразу наздоганяє чиєсь життя, щоб волочити вже бездиханне тільце асфальтом, що плаче.

А потім, боягузливо пустивши соплі/сечу ногами, втекти і сховатися за оравою професійних «відмазувачів».

Не буде жодного життєвого та юридичного happy-end. Лише морок і жах. І відчуття тяжкого кривавого похмілля…

Нам зовсім не обов’язково вести на цю тему академічні дебати. Адже всі вже розуміють, чому нашими вулицями задушливим серпанком стелиться трупний запах розкладання держави?

Не тому, що на кожній посаді солоденько шаленіють «тупий і ще тупіший». І не тому, що примітивно крадуть бюджетне. І навіть не тому, що столиця… потонула в банальному літньому дощі через бездарні навички мера.

А лише тому, що справедливість, за яку всі наші профполітики з олігофренічним завзяттям закликають нас «завжди боротися», вже давно жебрає на паперті. У лахмітті, що погано пахне, багаторазово побита своїми ж, залита тоннами дитячої крові та кілометрами батьківських сліз, із переламаними ногами-руками і хребтом.

Справедливості для нас більше немає. У неї виколоті очі та зашитий рот.

Бо навіть найбільш резонансну і приголомшливу ДТП на проспекті Українки (символізм безжалісний) було… продано за лічені години.

Продано тим самим відмазувачам. Продано дуже дорого. Продано, бо завжди продається.

Мажорчик, який розмазує доньку на очах матері, та сама матір, уже також померла, усвідомивши, що її світу більше немає.

Двох немає, а мажорчик практично вже викуплений самою системою. Така правда…

Подібних прикладів нині не один-два, навіть не десятки, а тисячі.

Дуже прибуткова індустрія продажу індульгенцій. На категорії справ будь-якої складності.

Завжди один і той самий алгоритм. Галас, істерика, тяганина, тиша, купівля пройшла успішно.

І тому Зайцева – та сама, що вчавила в асфальт п’ять життів – може приходити на суд із СІЗО з акуратно відтатуаженими бровами.

Здавалося б, держава має, навпаки, рвати мажорчиків у таких ситуаціях. Здавалося б, у такій резонансній історії міністр Аваков особисто мав бути на місці. Особисто пакувати.

Швидке розслідування і швидкий суд. Саме швидкий. І плювати, що розкажуть мені юридичні радники.

Так, такі історії не мають зворотного фіналу. Лише ефективний і швидкий розгляд, швидко й ефективно відновлює авторитет держави…

Іще раз, тільки жорсткі дії, які мають ранг «найвищої справедливості», повернуть державі ціну. А не перерізані стрічки, мордаті борди і телефонні розмови двох оліго про пенсії.

Утім, про що це я? Нічого не буде. Все вже цинічно розпродано. Продавати чужі життя, забезпечувати квитками татусів/матусь обдовбишів – у цьому вони майстри. Щоб продовжувати співати свої тужливі пісні покидьків.

Михайло Подоляк, політтехнолог