Життя в духовній порожнечі

Осквернили пречистое слово,
Растоптали священный глагол

А.Ахматова

Чому, після Революції гідності, ми до сих пір не в змозі вирватися з глухого кута тоталітаризму або командно-адміністративної системи? А може феодалізму? Всі рішення, прийняті за останні чотири роки Верховною Радою, Кабінетом Міністрів – хоча мали вірну спрямованість в остаточному вигляді – виявилося, що ці реформи і рішення необхідно приймати заново новою владою.

Вони були помилковими, антинародними, якщо хочете – ворожими українському народові.

Почалося життя, в якому немає сьогодення. Воно приноситься в жертву майбутньому. Це означає, що слово «жити» за змістом зблизилося, майже злилося, зі словом «пережити» (труднощі, медичну, суднову, пенсійну реформи, непомірні тарифи, високі ціни і багато інших «благ»). Тепер зазіхають і на свободу слова, погрожують закривати сайти, які критикують владу.

В результаті всього цього загальна соціально-економічна і політична ситуація в країні постійно погіршується. Добре, якщо суспільство не вступить в смугу соціальних катаклізмів з непередбачуваними результатами. Час, що залишився до виборів, невблаганно скорочується. Піщаний годинник життя вже майже порожній. Кожна країна по-своєму вступає в сучасну цивілізацію, кожен знаходить там своє обличчя і свою дорогу.

Після зміни влади стоїть величезне завдання повернення в цивілізацію. Доведеться скасувати всі псевдореформи, які знищують українських людей. Здійснити духовні, економічні, конституційні перетворення, а це величезне завдання, новаторська праця, творчість, наукові кадри, професіоналізм. Але, щоб повернутися в цивілізацію, потрібно зрозуміти не тільки те, що нас обдурили, але і те, що ми помилилися, помилилися ті мільйони людей, які повірили, що життя буде краще. І помилилися.

І тільки тепер ми, схоже, починаємо розуміти, в який ми потрапили самообман, яка це небезпечна хвороба – досі згадуєш як стан погіршення здоров’я. Жили важко, була віра, що буде краще. Там, де немає справжнього, там немає і майбутнього. Якщо ми позбавили себе справжнього, якщо в ньому не живемо, а переживаємо і його, то що принесемо ми в майбутнє? Життя без сьогодення – це життя в духовній порожнечі. Це духовне існування.

У народі кажуть: «У кого що болить, той про те і говорить». У всіх нас зараз болить та сторона душі, яка звернена до правди, кращого життя, впевненості в завтрашньому дні, здоров’ї близьких і дітей і т.д.

Тепер розуміємо, що хиткість влади була закладена з перших днів її приходу, закладена в саму підставу всіх реформ і невмілих кадрових дій. Парадокс в тому, що ми себе «промовчали» і не один раз, а щоразу під час Помаранчевої революції, Революції гідності, коли треба було подолати шлях від задуму до втілення, від думки до слова, від наміру до вчинку. Дії здійснювали, а ось владу вибирали похапцем, без думки, аналізу, повірили популістам на «Слово». А воно загнало нас усіх в болото, в якому ми і живемо. Болото невблаганно затягує в свою прірву, прориваючись то антинародними реформами, знищенням малого та середнього бізнесу, банківської системи, то потрясінням соціальних основ. Та й зовнішні вороги не дрімають, руйнуючи нашу державу війною, провокаціями, шантажем, вбивствами.

Передбачення майбутнього – невдячне заняття. Доля країни буде залежати від нової влади, від нових керівників країни, які не виконуватимуть «забаганки» зовнішніх політиків, а повертатимуть країну радикальними заходами в цивілізований світ власними силами, українськими кадрами, вченими. Не чекаючи, що за нас це зроблять американські або європейські політики.

Минута молчанья.
Минута — как годы.
Себя промолчали —
все ждали погоды.

А.Ахматова

Павло Ільюша, журналіст