Бенкет стерв’ятників

У всього є міра. Крім, хіба що, червонощокого і щенячеокого цинізму. Якого зараз ми маємо вагон, візок і цілий вантажний локомотив. Можна б просто запитати: звідки стільки циніків при посадах виявилося у країни, яка потребувала ескулапів?

Колись давним-давно, на зорі солодкої революції 2014 го, в світлих головах просунутих і активних «хлопчиків» оформилася не менш світла думка – «держслужбовці повинні отримувати офігенні зарплати». Це буде стимулювати їх «бути ефективними» і відваджувати від бажання красти і зістрибувати. Під високі зарплати одні випадкові хлопчики набрали на посади інших – не менш ушлих – хлопчиків, що все життя до цього писали солоденькі презентації.

Але при цьому забули головне – оплата праці все-таки повинна визначатися цілком конкретними результатами, що відчуваються в реальності конкретними споживачами.

За всі ці «солодкі роки» занадто очевидним стало, що ефективних результатів немає (і точно не буде), сервіс сильно погіршився, а держава банально перетворилося в повсякденну історію цинізму – збираємо максимальну к-ть податків там, де можемо і просто перерозподіляємо їх на користь молодих фахівців у вигляді премій.

Найбільш рельєфно і показово ця філософія стерв’ятників – «рвати все підряд і рвати те, що не твоє» – проявилася в Нафтогазі. Цифри не мають значення. Просто потрібно зрозуміти, що весь цимес хлопців звівся тільки до одного – як отримати ще більше багатомільйонних премій. Нафтогаз – це дивовижна історія мордатеньких циніків, хрюшеподібно іржущих над лохами що навіть не намагаються обгрунтувати причини / наслідки своїх фінансових апетитів.

Якщо коротко, то НАК, по суті, контора, яка сама нічого не виробляє, але повинна відрегулювати безліч заплутаних истерий. Відсудити, виконати, віджати, знову відсудити. А головне, постаратися вибудувати внутрішній ринок вуглеводневої сировини так, щоб споживача не роздягали тарифами. Я б взагалі перетворив цю громіздку контору в «мобільний юридичний офіс», здатний агресивно і ініціативно вести відразу десяток складних процесів в різних юрисдикціях. І додав би невелику власну силову структуру в якості «допомоги» для держвиконавців.

Але ні. Це «new-обори», в яких солодко живуть два нахабні неофіти нашого часу – Коболєв і Вітренко. Обидва – ідеальні приклади людської марності, помноженої на тваринний снобізм.

І вся їх робота в підсумку звелася виключно до вигадування способів отримання… особистих прибутків, бонусів, премій. Математично це виглядає сухо, просто, убивчо. Хлопці отримали офіційні оклади в районі скромних 700-т тисяч в місяць. А за підсумками кожного року, незалежно від провальності власної роботи, вони вперто доводять важливість і необхідність… отримання ними багатомільйонних премій. І отримують їх в підсумку. Щоб вранці знову приступити до війни за нові особисті премії.

Михайло Подоляк, політтехнолог