Силова імпотенція

Цього епізоду цілком достатньо, щоб адекватно оцінити сьогоднішній стан всієї нашої силової інфраструктури. І не плекати більше ніяких ілюзій… Цілий глава столичної поліції Крищенко сумно і слізно переказує у своєму FB рішення столичного районного суду про зміну запобіжного заходу відразу чотирьом членам крутої бандитської групи. Хлопців, які довго, професійно і жорстоко грабували київських бізнесменів на великі суми грошей, мають десятки доведених епізодів прямолінійного бандитизму, не громадяни України і ніде не зареєстровані, суддя запросто відправляє під мізерні застави.

По суті, відпускає на вільні хліби. Як і ще десятки подібних «добропорядних громадян, що випадково багаторазово вбили, пограбували, які заподіяли тяжкі тілесні».

І? Що Крищенко? Нічого. Просто вилив скривджену душу фейсбуку, не забувши, правда, нагадати нам про свою круту роботу рік тому. Коли затримували. Багато красивих картинок тоді було, ще більше лихих слів і медалей. Щоб в результаті злити все в найбруднішу каналізацію. Нерозумно, звичайно, нагадувати очевидне, але важливий не стільки сам процес оперативної роботи, скільки підсумковий результат.

Нині ж підсумок – це всього лише чергова плаксива розповідь високопоставленого офіцера про… нестерпність буття. «Ми ж їх зловили! Але це вони їх випустили». Що значить ви зловили? І що значить хтось випустив? У судді, що приймав рішення, є прізвище і місце роботи? І що таке повноцінна внутрішня безпека? Внутрішня безпека – це синхронна робота всіх елементів єдиної силової інфраструктури. Від оперативки через слідство до «посадок».

Зрозуміло, що простіше написати парочку блогів про «круту деокупацію, яка вже завтра …». Або розповісти в п’ять ротів про небачену закупівлю вертольотів для поліції… Але цей епізод і наступні голосіння Крищенко занадто наочно переконують, що в країні немає адекватної системи. І що це вже «хороша» традиція випускати під мізерні застави людей, доказово затриманих за вкрай небезпечні злочини. І що кожен подібний епізод – ще один цвях в тіло здихаючої «держмонополії на насильство і незворотність покарання».

Тому класичний злодій нахабніє і надає перевагу все більш зухвалим злочинам.

І що? Нічого. РНБО мовчить і не збирає міжвідомчу групу. Ніколи. Треба відбитися від претензій до родички через «геніальну» статтю гомодиктатурі. Міністр А., який постійно самовиправдовується саме поганими судовими рішеннями, не пише програмні блоги про те, як змінити подібну ганебну практику і як все-таки забезпечити незворотність покарання. Саме це – поряд з демонстративною і публічною корупційністю – і є головним протестним мотивом сьогодні. Суспільство банально не вірить у власну безпеку і точно знає, що нинішня команда не в змозі налагодити навіть елементарну міжвідомчу роботу.

Михайло Подоляк, політтехнолог