Рік безвізу: що пішло не так

Здавалося б, президент має спочивати на лаврах: безвіз, про який тільки можуть мріяти в РФ та Туреччині, став реальністю для українців. І тут що на чашечку кави у Відень, що в Париж на вежу подивитись, що на ОктоберФест у Мюнхен.

Проте древній народ вперто не хоче любити свого лідера, і рейтинг останнього стрімко знижується. В чому ж причина?

Їх декілька.

Перша – рівень життя знижується, і президент є уособленням такого зниження. Тому їздять не у Відень чи Мюнхен, а переважно у Жешув та Брно, і не на каву, а працювати на фабриках та фермах, у кращому випадку – складати жалюзі. Відпрацьовувати дні, установлені в паспорті як термін туристичного перебування. Потім назад. І так по колу. Разом із безвізом, у населення закарбувався преславутий долар по 10. Навіть не по 8, бо то була інша епоха. А саме 10, із передвиборчої обіцянки.

Друге – вартість перельотів. Квитки в Європу так і не можна купити за мінімалку, а доводиться платити за олігархічну змову, чиновницьку корупцію та монополію однієї компанії. Те, що минулого року Райенейр не впустили спільними зусиллями влади, міністерства, керівництва аеропорту та олігархів – стало перемогою у битві, але програшом у політичній війні.

Народ не полетів за $500, але хоче літати за $25.

Президент забув, що мільйон бюлетенів – це 5% в рейтингу на президентських. Так от, якби із 8 мільйонів паспортів полетіла половина, а не 500 тис, то його рейтинг при загальних рівних був би вдвічі більшим. Та лояльність до корупції та олігархічних змов дала про себе знати, і рейтинг знижується, як літак на посадці.

Звичайно, це не пройшло безслідно, і на ринок вийшов новий український лоукост, який чомусь аж занадто нагадує компанію когось надто наближеного до влади, або й самої влади. Адже кілька днів тому перевізник зміг отримати 55 напрямків, в той час як ірландський лоукост за два роки війни із місцевими корупціонерами та популістами тільки один. До речі, в української компанії всі рейси – безлімітні.

Таке враження, що хтось накачує для себе компанію, як гарний бізнес по закінченню владних повноважень.

Третє, безвіз – це не звитяга президента, це досягнення населення. Це те мінімальне уособлення Європи, за яке населення виходило на Майдан. Тому скільки б хто не вклав в медіа супровід і приклеювання одній людині цього рішення, все рівно населення вважатиме по праву – своїм.

Проте, і зі сторони населення – явна культурна і туристична пасивність. З однієї сторони дається взнаки низька радянська мобільність, коли за життя і за межі області могли не виїжджати, з іншої – якась дивна апатія до нового.

Лише півмільйона візитів – це мізер. У нас порядка двух мільйонів студентів, вони хоча б могли показати результат?

Ну камон. Що молодій людині треба для такої подорожі: пара кедів, зубна щітка і нестримне бажання. Заробити на потяг, автобус чи навіть авіалітак можна – була б така ціль. І пожити в хостелі кілька днів – теж позитивна пригода. Відчувається, що є певні перепони, бар’єри та перешкоди. Населення не стало нацією бекпекерів, якими в перші роки були поляки, хорвати, чорногорці, румуни чи словенці. Коли в п’ятницю на роботу всі йшли із рюкзаками, з якими ж в понеділок вранці і повертались. Ось це був безвіз. Коли в п’ятницю країна просто пустувала. Проте за кілька років такого туризму вони запустили реверсний потік, і європейці полетіли дивитись, що ж у них там нового та цікавого. І це був крутий поштовх для місцевого туризму.

Благо не все так погано, в Україні сам по собі запустився мега класний тренд, коли діти возять до Європи своїх батьків: тата, маму, дідуся чи бабусю. Мовляв, завіси немає, давайте. Це важко: ментально, фізично, сентиментально, батьки часто пручаються як можуть, але молодість та бажання йти вперед беруть своє. І це сильно. І це дасть свій результат. Тим, хто уже це зробив, я аплодую стоячи: гарна інвестиція в країну.

Адже чим більше ми будемо подорожувати, тим більше ми будемо наближатись до європейців. Будемо більше їх розуміти, а вони нас. Ми будемо відкривати нові культурні та освітні горизонти, знаходити можливості для бізнесу та звичайних людських знайомств.

Туризм та часті візити до ЄС змінять свідомість українців, більше, ніж будь-який із олігархічних медіа. І результат ми побачимо уже на виборах. Не цих, так наступних, але точно побачимо. Безвіз – товар гарний, але він не може лежати на місці, ним же треба користуватися. Пам’ятайте про це, особливо ті 7,5 млн українців із вірджин біопаспортами.

Микола Давидюк, політичний експерт