Солодка гниль застою
У радянській історії була фаза, яка називалася «застій». Багато хто її вже не застав, інші тоді були маленькими і вже погано пам’ятають. Одні ностальгують по ній, інші нещадно таврують. Тим часом, щоб зрозуміти і відчути застій, не треба занурюватися в історичні документи або переноситися назад у часі. Якщо ви перебуваєте в Україні, то щоб побачити застій, досить подивитися у вікно. А щоб в кращих застійних традиціях отримати почуття глибокого задоволення, достатньо вийти на вулицю.
Реформи завершилися. Завершилися успіхом для олігархів і посиленням злиднів і безправ’я для народу. Влада така ж лицемірна і лукава. Але наростаючий вал нерозв’язних проблем демонструє навіть прихильникам влади відсутність стратегічної перспективи. Державна пропаганда вже перестала працювати. Всі розуміють, що дні цієї влади полічені, але просто так вона не піде. Народ одночасно і хоче змін і боїться їх, традиційно вважаючи – аби не було війни.
Росія в ролі цапа-відбувайла об’єднує – її вигідно дерибанитиАле, на відміну від епохи радянського застою, епоха української консервації розвиненого олігархізму триватиме, за цивілізаційним мірками, буквально мить. Якщо дуже пощастить – влада утримає видимість стабільності в Україні до осені. Тому поки залишається насолоджуватися м’яким, але стрімко деградуючим українським застоєм версії 2.0 і готуватися до майбутніх негод. Не тільки і не стільки в Україні.
Володимир Стус, аналітик, прогнозист, консультант зі стратегії