Помічені жлобством

Мене незмінно забавляє наше одвічне: «як же так виходить, що у владу потрапляють суцільно пройдисвіти?» Дивне запитання. Адже вони наші плоть і кров. З такими ж думками, бажаннями і невикорінною внутрішньою хитрістю. І адже засуджуємо ми Злодіїв тільки до того заповітного моменту, поки самим щось злодійське і оманливе не обломиться…

Щоб у нас на майбутнє не було ніяких ілюзій. Божевільне квартирно-готельне ціноутворення на «ніч футбольного фіналу Ліги чемпіонів» – ідеально красномовний приклад, що точно позначає, хто ми такі насправді. Так, відразу скажу, що у нас є великі люди, з великими серцями. Це все ті безликі волонтери, що як бджілки метушаться, аби заповнити прогалини в постачанні армій / дитячих будинків / соціальних страждальців, навмисне зроблені злодійською державою. Це ті самі бабусі / дідусі, що регулярно віддають по парі десятків гривень зі своїх мізерних пенсій, аби «синку на передовій купити їжі»…

А є ті самі жлобські €1500 за ніч після фіналу ЛЧ в найбільш голімому і ублюдочному готельчику. В якому з цивілізованого сервісу тільки задоволена трьохпідборідочна харя з опухлими і сальними очима, що ліниво сидить на рецепції. Це – теж ми. Класичні такі жлоби – мерзенні й огидні. І воно (жлоб) ще й хихикає так паскудненько, безперервно колупає зубочисткою в металокераміці і захоплено сучить ніжкою – «круто ми всіх нагнули»…

Навіть гірше. З одного боку, у нас є якийсь дивний суб’єкт Павелко (з правлячої партії зрозуміло), при верховенстві якого футбол як індустрія майже помер. Але він – знову ж скупавшись в бочці з дешевим пафосом – бере Кубок і організовує якийсь просто феєричний фотосет з не менш феєричними суб’єктами. Не з дітьми в ДЮСШ, але з поп’єм і бандотою… А з іншого – ось всі ці ушляри, які намагаються продати який-небудь убитий хлів за ціною номера в семизірковому дубайському готелі. «Купіть нетрі і на колінах нам спасибі кажіть!»

І ось яке враження ми про себе залишаємо? Адже це і є репутація країни.

Але і це ще не все. Потім всі ушлі шахраї, що продають сьогодні убиті квартири / готелі, наскрібають грошей, куплять мандати і стануть… владою. Яким-небудь Розенблатом. Уже омерседесенним і обріоненним. І почнуть виписувати нам правила… Кругообіг, вибачте, людського лайна. А тепер давайте ще раз обговоримо – звідки все нинішні і вчорашні володарі взялися?

Що мала б зробити адекватна держава? Вдарити по губах жадібним щурам і запропонувати альтернативний сервіс – відомчі готелі, службовки, тимчасові общаги etc… Але вона – як завжди – тупо відморозилася в складній ситуації. Тому що не вміє і не знає нічого. І плювати хотіло на репутацію країни.

Михайло Подоляк, політтехнолог