Коли приходить «русскій мір»
“Русскій мір” – він як ракова пухлина, роз’їдає душі людей, пожирає всі волелюбні, світлі пориви. Русскій мір – це не тільки колорадські стрічки, “путін прийди” і війна. Це невіра в свої сили, невіра в можливість хоч щось змінити. Це премудрість пічкура, що ховається під корчем і мріє тільки про те, щоб довше зберегтися.
Ось дивіться – в 2013-му, з початку Майдану, і в 2014-му, і ще в 2015-му мало хто сумнівався в тому, що треба виходити на протести, а потім йти захищати країну, що треба боротися. Тоді з Росії, з Білорусі, з Казахстану ми чули від колишніх тепер друзів і далеких нині родичів проникливість імперських пічкурів – “ви нічого не зміните”, “плодами революції скористаються негідники”, “ваші лідери нічим не краще януковича”, “це все сорос заварив”, “краще поганий мир, ніж війна”…
Тепер, коли вірмени вийшли на протести і домоглися відставки ненависного президента-прем’єра, те ж саме вже говорять наші премудрі пічкури – “це все промосковський переворот”, “на гроші кремлівських олігархів”, “новий прем’єр – акціонер Газпрому”, “вони всі куплені”, “революціями нічого не зміниш”…
Це правда. Наші “лідери” нічим не краще януковича, а новий вірменський прем’єр навряд чи краще старого. Правда, що олігархи вкладають гроші в протести, фінансуючи революції проти інших олігархів. Правда, що всюди – і у нас, і у Вірменії – можна легко знайти руки Москви. І цих ворожих рук тим більше, чим частіше ми опускаємо свої, сором’язливо засовуємо їх в кишені, і непомітно крутимо в кишенях дулі, як премудрі пічкури. І ось коли ми не віримо, мовчимо, і боїмося, тоді за нами і приходить русскій мір.
Юрій Касьянов, волонтер