Їдкий запах омельянівщини
У бурхливому морі все-таки занадто багато хвиль, здатних болісно відшмагати наші надії. Ось ще одна яскрава “портретна замальовка”, що дозволяє зрозуміти, чому ми там, де ми є. А саме – внизу всіх сучасних соціальних пірамід, серед держпустишок, що вічно хизуються своєю крутизною, і з постійно занепадаючими шансами на реанімацію адекватної держави. Можна було б залишити цей незначний випадок без уваги. Але колись багатообіцяючий міністр Омелян і його реакція найбільш красномовно описують абсолютну неадекватність світосприйняття цих хлопців. І повторне “випадкове” народження чергової дитини на американській землі з подальшим виправданням в стилі “совкам тут не місце”, безумовно, підводить риску під часом цієї еліти.
Омелян – це і є глибоке, маріанське дно людської аморальності і брехні. Апофеоз нашого розчарування.
Всього три простих характеристики юного твіттер-міністра. Перша: підкреслений інфантилізм. Має місце божевільний розрив між адекватним сприйняттям світу і власним інтелектом. Ну не може людина у віці 30+ на повному серйозі карлючками писати про гіперлупи / щорічне будівництво п’яти аеропортів / інше. Тому що він вже адекватний, виріс з дитячих штанців і прекрасно оцінює ресурсність, логістику, вартість, людський фактор. Тому що він – менеджер. А не інфантил, самозахоплений собою ж.
Друга: демонстративний цинізм. За народження другої дитини в Штатах. Жодних проблем з цим не виникло б, якби людина була глобальним технократом, що розмірковує тільки над тим, де взяти інвестицій і як вломити Новаку за якість доріг. Але ж це не так. Омелян – це обов’язкові казки про патріотизм і нагрудний знак “Україна понад усе!” Нічого технократичного і близько немає. Але при першій нагоді – летимо до забугорного комфорту і гарантій. Класичне лицемірство…
Достроковий зашморг для команди Петра ОлексійовичаНу і третя (нікчемна): обдебілювання оточуючих. Людина щиро вважає, що ua-світ складається з олігофренів, яким можна брехати по дрібниці. Двічі поспіль “народжує” в Америці (в Вотербері-2014 і в Нью Йорку-2018) і солодко так розповідає, що “я тут випадково повз пролітав”. А в 2017 мій найстарший син випадково так закінчив Віденську академію. Але я – тільки Україна. Немає сенсу обговорювати результати Омеляна як міністра. Це казки. А в реальному світі є людина, яка постійно і цинічно бреше. Який зовсім не компетентний і який боягуз.
А тепер давайте ще раз розповімо один одному “про молодих і крутих реформаторів” і злобно так покартаємо тих, хто сумнівається в їхній геніальності.
Адже це і є показовістю системи. Ти вдягаєш мантію міністра, наперед знаючи, що брехатимеш, нічорта не робитимеш, продаватимеш пафос і що у тебе в будь-якому випадку буде армія прислуги, яка в тисячу ротів прокричить “про твою богообраність”. Ти ж іржеш над усіма, продовжуєш гіперлупити твітами і не забуваєш нагадати лохівському світу, що “Україна понад усе”…
Михайло Подоляк, політтехнолог