Церковна авантюра Порошенка – звичайний опортунізм

Опортунізм.

В сучасній публіцистиці на Заході опортунізм ніяк не пов’язаний з ленінцями-більшовиками і усією тією заразою. Так називають спроби реалізації політики не відповідно до стратегічного плану, а максимально використовуючи можливості, що виникають “по ходу”, незалежно від волі чи діяльності того, хто намагається з них скористатися.

Дуже часто опортуністом в цьому сенсі називають Путіна.

Думаю, що остання церковна авантюра Порошенка з українською автокефалією є звичайнісіньким опортунізмом.

Після проведеної з патріархом Варфоломеєм Пасхи Порошенку здалося, чи він прийшов до вмотивованого висновку, що існує така можливість.

Чому мені здається, що йому здалось?

Перш за все, можливість створення української автокефальної православної церкви – це майже чудо, в яке хочеться вірити.

По-друге, президенту потрібна “проривна” ідея на вибори. Дуже погано все у нього. Треба на чомусь рванути. Чудо з Церквою – хороша нагода.

Далі, відсутність серйозного опрацювання ідеї, з моєї точки зору, підтверджує “інформаційно-пропагандистський супровід” цієї теми з боку порохоботів. Дуже нагадує тему Мінських домовленостей – ви не можете знати і розуміти все, що знає і розуміє мудрий Головнокомандуючий, у нього є план, він знає, що робить. Порошенко і його інформаційна зграя повторюють цей прийом – апелюють до патріотизму і закликають вірити.

Між тим, як і з Мінськими домовленостями, питання занадто серйозне, щоб просто вірити. А після Мінських домовленостей вірити Порошенку вже просто не можна.

Зокрема, хочеться знати, а яку із Церков в Україні домовлено визнати Автокефальною? Як буде призначено/висвячено її главу?

Ми ж помітили, що якісь (текстів нам не показали) звернення до Вселенського Патріарха надіслали дві православні церкви. То що, вони обидві будуть Автокефальні православні, чи вони об’єднаються в одну? То чому тоді спершу не об’єднатися в одну, а далі претендувати на визнання?

Далі цілком не зрозуміло, що планують зробити з РПЦ? Давайте визнаємо, що за чотири роки президентства президент Порошенко НІЧОГО не зробив для обмеження її впливу в Україні. Навіть цілком антидержавні хрестові походи “за мир під час війни” дозволяли безперешкодно проводити.

Випускаємо той неприємний для Патріарха Варфоломія факт, що надання томосу якійсь автокефальній православній церкві в Україні зіштовхне його лобом з Московським Патріархатом. І бійка буде не в порівняння тому, що відбулось після надання томосу Естонській православній церкві. Чи є у Варфоломія ресурси і бажання “воювати” з Москвою (в даному випадку я цілком не розділяю церкву і державу – вони діятимуть заодно), яка, окрім іншого, зараз у дуже непоганих відносинах з Анкарою, від якої Вселенський Патріархат критично залежний.

Для Варфоломія і ВП значно більш привабливим був би варіант не надавати автокефалію відразу, а, як перший невизначеної тривалості крок, прийняти Київську митрополію до складу Вселенського Патріархату.

Варфоломій має усі підстави сумніватися в українському священництві. Але чи може він сподіватися на те, що його союзниками у двобої за українське православ’я з РПЦ буде українська влада?

Я б на його місці не став. Українська влада за останні роки не лише проти РПЦ не зробила жодного агресивного кроку, вона і з Росією дипломатичні відносини не розірвала, а зараз усі так чи інакше підконтрольні, чи залежні, чи координовані з Банкової телеканали заспівали про російські ринки, відновлення економіки за рахунок торгівлі з РФ і т.д.

Отже, влитися до материнської церкви – це не варіант для української влади (бо в чому ж тоді незалежність, самостійність і т.д.). Ув’язатися в бійку не на життя з росіянами (а ще, не дай Бог, і Ердоганом) хто зна чи варіант для Варфоломія?

Звернення Верховної Ради – це добре. Без іронії. Принаймні знаємо настрій більшості депутатів у цьому важливому питанні.

Іронія в тому, що ВРУ вже зверталась до Варфоломія з цим же питанням. Можуть, звичайно, і що два роки дублювати (хоча, звичайно, варто іноді цікавитися, а чому не отримано відповідь на попередній лист?) Але я не став би сподіватися, що в сучасному світі питання вирішуються саме так – написав лист, сидиш, чекаєш, а потім, бац – і на тобі членство в ЄС, і аспірантство в НАТО, і черговий транш з автокефалією на додачу.

Повірю в чергову затію Порошенка як в щось більше. ніж в піар лише тоді, коли побачу системну цілеспрямовану діяльність, спрямовану на …. Ні, не на утворення автокефальної православної церкви. Даруйте, але наявність автокефальної церкви, як обов’язкового атрибуту державності – це середньовіччя, а нині – це маячня.

Тому повірю в питанні про Церкву Порошенку лише тоді, коли побачу системну роботу по приборканню РПЦ в Україні.

Доти – не дам себе обманювати. Одного разу в травні 2014 року мені було досить.

Богдан Яременко, дипломат, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»