Скарби Павла Полуботка: полювання за казковим багатством українського гетьмана

На даний час стан колишнього гетьмана оцінюється в 20 трлн фунтів стерлінгів

Павло Полуботок – вихованець Києво – Могилянській Колегії. Був одружений на племінниці гетьмана Самойловича, разом з батьком брав активну участь у змовах проти Мазепи. За що був на довгий час відсторонений від державної діяльності.

Відомий критик протилежних політичних поглядів Івана Мазепи, Полуботок в той же час був один з кандидатів на гетьманство в 1708 році, але Петро I не дуже йому довіряв і відкинув цю кандидатуру. Замість посади Павло Палуботок отримав матеріальну компенсацію. Цар нагородив його, подарувавши більше 2000 дворів. А новим гетьманом став Павло Скоропадський.

Після смерті Скоропадського козаки запропонували на цю посаду Полуботка. Йому допоміг корисливий Олександр Меншиков. У 1722 року гетьманом цар призначив Павла Полуботка. Чернігівський полковник став не обраним, а призначеним гетьманом на час до виборів. При цьому проводити вибори цар заборонив. Майже всі, як відбувається сьогодні в нинішній Росії.

Полуботок почав проводити політику свого попередника, після чого загострився конфлікт з російським урядом, який фактично передав керівництво Гетьманщини «малоросійської колегії». Відносини загострили ще і поведінку президента колегії Вельямінова.

Внаслідок численних взаємних скарг Полуботок і члени його уряду були викликані в 1723 році в Петербург. Де колишнього гетьмана піддали репресіям і заарештували. Не витримавши тортур, укладений в Петропавловській фортеці, він помер в 1724 році.

Трагічна доля зробила Полуботка національним героєм в очах сучасників і наступних поколінь.

Де скарби Полуботка?

Велика спадщина Павла Леонтійовича майже триста років хвилювала і хвилює багатьох. Чуток і домислів щодо скарбів накопичилося за три століття дуже багато.

Спочатку скарб хотіли отримати князь Меншиков, потім князь Потьомкін, а також прямі нащадки Полуботка: Інна Пікандровна Рожевська, її сини Дмитро і Петро, ​​донька Ольга Щеболдаєва-Широчинськаі її син Борис Щеболдаєв.

Журнал «Новий Час» в 1907 році надрукував статтю історика – архівіста Олександра Рубця про те, що він знайшов запис англійського шкіпера, який перевозив в 1720 році з Архангельська до Лондона двох молодих українців і їх дядька наставника. Пасажири везли важкі бочки, в них виявилося 200 000 золотих червонців. А ще один з українців представився сином Павла Полуботка – Андрієм. Цю суму він вклав в одну з англійських компаній. Внесок був прийнятий під 4% річних, а отримати його міг сам Павло Полуботок або його нащадки.

У 1909 році в місті Стародубні відбувся з’їзд, на якому були присутні близько ста осіб, нащадків Полуботка. Про цю подію розповіла своїм дітям і онукам Інна Пікардовна Рожевська.

З’їзд прийняв рішення створити комісію з 25 присутніх осіб, для пошуку скарбу їх предка. Крім цього, вирішили знайти відомого київського адвоката Кулябко-Корецького. Перша його поїздка в Лондон була невдалою, так як Ост Індійська компанія була ліквідована в 1858 році.

Подальшому розслідуванню цієї справи завадила Перша світова війна. Пізніше Рожевській було не до спадщини, тому що її сина Бориса заарештували за участь у підпільній більшовицької організації. Замість Сибіру його відправили санітаром на Закавказький фронт. Але і там він займався більшовицької агітацією. Від арешту його врятувала Лютнева революція.

Згодом Бориса Щеболдаева призначили заступником голови військово-революційного комітету кавказької армії, а пізніше він працював в Баку, заступником паркома по військово-морських справ.

У 20х рр. Борис Щеболдаєв працював на різних посадах. З 1925 року він очолює високу посаду в Москві – заступник завідувача організаційним відділом ЦК ВКПб. Цей відділ займався розстановкою партійних кадрів Радянського Союзу. Згодом його призначили секретарем Північного-кавказького правкома ВКПб.

У 30 роках, за словами сина Сергія Щеболдаєва, Борису дзвонили і пропонували отримати спадок гетьмана Полуботка. Щеболдаєв відповів, що не цікавиться цим питанням. Ймовірно, він вирішив, що це провокація. Але існують і інші версії.

У 1922 році в українське посольство у Відні звернувся чоловік, який приїхав з Бразилії і назвався Остапом Полуботком, нащадком одного з синів гетьмана. У розмові з послом Юрієм Коцюбинським він показав фотокопію заповіту про внесок Полуботка.

За його словами, він хотів отримати один відсоток від суми. Генеральний консул з британської сторони полковник Роберт Мітчем заявив, що спочатку треба підтвердити оригінальність документів. Але якщо вони і оригінальні, це не означає, що спадщина буде передана уряду України.

По-перше, цей уряд не визнано Великобританією, як незалежна держава. А по-друге, сума настільки велика, що може підірвати економіку держави. І це мова може йти лише про якусь частку коштів.

Через деякий час сестрі Бориса Щеболдаєва – Ользі – в банку розповіли про делегацію, яка була в Москві і вела переговори про спадщину гетьмана. Але деталей вона не знала.

У червні 1937 року перший секретар Курського парткому партії Борис Щеболдаєв був заарештований і розстріляний. Слідом за ним репресували його дружину і чоловіка Ольги Щеболдаеєву-Широчинську. А до цього в 1934 році колишнього консула України Юрія Коцюбинського зняли з посади заступника голови уряду України і відправили в Сибір, де він пізніше був звинувачений в шпигунстві і розстріляний. Серед усього іншого йому пригадали і пошуки скарбу Павла Полуботка і те, що він знав про існування цих коштів.

XX століття, а віз і нині там

Знову про ці скарби заговорили в період хрущовської відлиги, після того, як був реабілітований син Бориса Щеболдаєва – Сергій. Його тепло зустрів Анастас Мікоян і подбав про те, щоб йому видали квартиру в Москві.

Питання про скарб Полуботка Сергій з Мікояном не обговорювали. Сергій навіть не підозрював, що КДБ вже займається цією справою.

4 травня 1960 року голова КДБ при Раді міністрів СРСР Олександр Щелепін направив секретарю ЦК КПРС Миколі Ігнатову секретну справу про результати перевірки фактів викладених в заяві Широчинського П.П.

Відверто викликає велике здивування, кому потрібно таке розслідування і такі висновки, адже багато фактів у цій справі були просто підтасовані. І чому цією справою займалася контррозвідка КДБ? Чому Мікоян так цікавився скарбом Полуботка? Мабуть, вірив і знав, що золото існує.

Питання про золото гетьмана виникав ще кілька разів. 5 січня 1968 був підписаний договір «Про врегулювання взаємних фінансових і майнових претензій, що виникли після 1 січня 1939 г.». Великобританії знадобилося ще 18 років, щоб укласти другий договір про взаємну відмову від претензій, які виникали до цієї дати.

Цей договір підписаний міністерством закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе в Лондоні. У липні 1968 року і в 1990 році Українська делегація регулярно відвідувала Лондон. Побували вони і в Bank of England, де отримали відповідь, що ніяких вкладів Полуботка в банку немає.

А можливо все-таки скарб існує? За нього заплатили життям гетьман Павло Полуботок, Борис Щебелдаєв, Юрій Коцюбинський, а також багато-багато інших. Було б справедливо, якби англійські фінансисти сказали правду, що всі питання, пов’язані зі скарбом, вже давно потрібно задавати уряду Росії.

Павло Ільюша, блогер