Відпрацьований ресурс. Кремль здає бойовиків

Одним з характерних синдромів при діагнозі «Руська весна» була нав’язлива ідея «Росіяни своїх не кидають». Це як би пояснювало все – вторгнення в чужу країну, окупація, шалена боротьба за якісь незрозумілі пацієнтам «права російськомовного населення». Свої? Ось і не кидаємо. Припремося, навіть якщо не кликали. Втім, вистачало відверто запущених психіатрією випадків, коли таки просили «ввести і не кидати». Так ось, як і буває з синдромами і відхиленнями – все це брехня від початку і до кінця.

Свіжий приклад для самих упертих беремо в якості новини прямо з російської «Комсомолки». Бойовика Миколу Трегубова з Вінницької області, який воював на боці бойовиків на Донбасі, мають намір депортувати в Україну. Відповідне рішення прийняв Московський обласний суд. Він встиг відзначитися – воював в Слов’янську, потім в банді Мотороли. Був поранений в Донецькому аеропорту.

Після лікування поїхав на Росію. Числиться в базі «Миротворця». Напевно, відчував себе героєм і розраховував на зворушливе ставлення. Не вийшло. Російська влада часто допускає стратегічно і тактичні помилки, але правило «Зрадив один раз – зрадить знову» у них забито в мізках міцно.

Що чекає Миколу Трегубова в Україні очевидно на прикладі його брата Андрія. Він уже відбуває свої 9 років за участь в НВФ на Донбасі. Але мова зараз не про українську Феміду, а про ставлення російської влади до завербованих в нашій країні бойовиків. Ви для них ніхто. Витратний матеріал, який абсолютно не шкода відправити в українську в’язницю. Воюй або сиди – але у себе. Ось така проста логіка.

Може, своїх вони і не кидають (хоча ще як кидають), але українські зрадники для них навіть не «свої». Будеш жити, поки приносиш користь. Можливо погодують і покажуть по телевізору. Але результат – як у супермаркеті. Хоч скільки вибирай, скільки не бродить, але попереду неминуче чекає каса, на якій потрібно платити.

Кирило Сазонов, блогер