Адекватні відповіді та кухонні понти
Беньямін Нетаньяху відмовив у зустрічі за лаштунками Генасамблеї ООН прем’єру Швеції, пославшись на щільний графік. Насправді, був це неприкритий демарш у відповідь на абсолютно потворну поведінку Швеції в палестинському питанні. Але ж я пам’ятаю часи, коли ізраїльтяни готові були руки цілувати будь-якій країні за сам факт встановлення дипломатичних відносин і закривати очі на будь-які антиізраїльські голосування та інші ворожі прояви. Зараз, очевидно, ситуація змінюється.
Чарівні аргументиЗ досить схожим явищем я зіткнувся минулого тижня в українській зовнішній політиці. Під час візиту ізраїльського міністра ВС Ар’є Дері той зустрівся зі своїм українським колегою. Аваков подякував ізраїльському уряду за перший (з числа розвинених країн) наданий українцям безвіз, але при цьому висловив здивування значною кількістю своїх громадян, яких «розгортають» в аеропорту Бен Гуріон. І дав недвозначно зрозуміти, що українські прикордонники найближчим часом отримають інструкції застосовувати симетричні заходи щодо ізраїльтян. Дері ґрунтовно засмикався.
Для нього, що представляє в уряді ультраортодоксальну релігійну сефардську партію, навряд чи була б настільки чутливою загроза створити якісь проблеми при перетині кордону вихідцям з України, в тому числі, бізнесменам. Але з контексту він здогадався, що мова піде про паломників до Умані, серед яких чимало його виборців. Отже негайно пообіцяв розібратися з нетерпимою ситуацією.
Я це до чого веду? Багато громадян України, яка зовсім недавно стала суб’єктом міжнародних відносин, судять по зовнішньополітичних питаннях, звичайно, досить легковажно, переносячи звичайні людські емоції на складну область дипломатії і обурюючись своїм урядом, що не дає, на їхню думку, «адекватної відповіді» на поведінку інших країн. Але тут все набагато складніше і всі ці цілком звичні на кухні понти можуть дати для країни результат негативний. Але коли ситуація дозволяє, то зміцнювати авторитет і посилювати вагу країни, змушуючи з нею рахуватися, слід обов’язково.
Карл Волох, блогер