Юрій Ванетик розповів про те, що може дати Україні світ під тиском США

Груднева зустріч 2025 року між президентом США Дональдом Трампом та президентом України Володимиром Зеленським у Флориді була представлена ​​як розмова не про «філософію» війни, а про практичні параметри можливого світу. Йшлося про звуження розбіжностей навколо американської мирної рамки, що формується.

Судячи з публічних повідомлень у наших ЗМІ, обговорення крутилося навколо двох ключових питань. Перший – гарантії безпеки. США пропонують обмежений за терміном пакет (близько 15 років), тоді як Україна наполягає на більш довгостроковій та надійній моделі стримування Росії. Друге питання – ті самі системні проблеми, що блокують переговори з 2022 року: територія, механізми виконання рішень, послідовність кроків і реальне наповнення поняття «гарантії».

Американський тиск, якщо він справді таки існує, діє в обидві сторони. Для Києва це означає необхідність розглядати вкрай болісний, але реалістичний варіант: тимчасове заморожування війни. Йдеться про припинення вогню поточною лінією фронту без визнання російських претензій, але з фактичною згодою на те, що частина територій країни може залишатися окупованою на певний період. Натомість Україна отримує зниження військових ризиків, простір для відновлення та шанс збудувати довгострокове стримування. Ідеї ​​буферних зон та демілітаризації укладаються саме у логіку «зупинити кровопролиття».

Для Москви тиск США повинен означати інший: сигнал, що припинення вогню не гарантує зняття санкцій, міжнародної легітимації чи стратегічної перемоги. Проте кремль, як і раніше, демонструє впевненість у своїй «позиції сили», поєднуючи переговорну риторику з продовженням бойових дій.

Найімовірніший формат – не всеосяжний світ, а поетапна угода.

Перший крок – припинення вогню по існуючих лініях з жорстким моніторингом та правилами з озброєнь та пересування військ. Це відповідає публічній позиції Києва щодо фіксації ситуації на землі без відмови від суверенітету.

Другий момент – можлива буферна чи демілітаризована зона. Але навіть такі «технічні» рішення спираються на питання контролю, реакції на порушення та ризику перетворення тимчасової лінії на постійний кордон.

Третій та ключовий пункт – гарантії безпеки. Обмежений за часом пакет має сенс лише за чітко прописаних дій у разі нової агресії: від військової присутності та ППО до обміну розвідданими та автоматичного повернення санкцій. Імовірним компромісом стане поєднання американської політичної підтримки та європейської військової участі.

Територіальні питання, включаючи Крим та окуповані регіони, у такому сценарії відкладаються. Можливі гуманітарні та економічні домовленості, але остаточний статус переноситься на майбутнє. Це класична модель «спочатку перемир'я, а потім врегулювання», вкрай уразлива з політичного погляду.

Окремого рішення потребує Запорізька АЕС. Це об'єкт, одночасно пов'язаний із безпекою, суверенітетом та переговорами. Навіть за відсутності спільної угоди їй, ймовірно, буде потрібний спеціальний міжнародний режим.

Проблема території – це передусім питання легітимності. Вимоги Москви про відхід України з контрольованих нею територій перетворюють перемир'я на нав'язану поразку. Питання гарантій – вибір між «папером» та реальним стримуванням. Україна не довіряє деклараціям без механізмів, а США обмежені внутрішніми та стратегічними ризиками. Не менш складна і проблема послідовності кроків та примусу до виконання: хто діє першим, як реагувати на порушення та наскільки швидко можуть повертатися санкції.

Внутрішня політика також звужує місце для маневру. Президент Зеленський розуміє, що будь-яка серйозна угода потребуватиме суспільної легітимації. У Росії ж компроміс можливий лише за можливості уявити його як «перемогу». Зрештою, Європа залишається важливим, але нестійким фактором, а ситуація на фронті здатна будь-якої миті перекреслити дипломатичні зусилля.

Чи може тиск США спричинити світ? Швидше до стійкого перемир'я, ніж до остаточного світу. Такий результат можливий лише за наявності реальної системи стримування та чіткої логіки кроків, не заснованої на довірі до супротивника.

Значення зустрічі у Флориді у цьому, що сторони обговорюють найважчі елементи: гарантії, територію, виконання. Проте структурні протиріччя нікуди не зникли. Головне питання залишається незмінним: чи стане можлива пауза фундаментом для довгострокової безпеки України чи лише перервою перед новою фазою війни? І це те головне питання, на яке всі хочуть отримати чітку відповідь.

Юрій ВАНЕТИК, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції West Support, старший науковий співробітник Claremont Institute (Каліфорнія, США)