Вуличний диктат

Все виглядає зловісно. Багато гравців абсолютно не розуміють, що відбувається. Розгубленість на обличчях не просто грає, але цілком собі самостійно живе переляком відразу всіх мімічних м’язів. Багато хто навіть не знають, хто сьогодні… головний в країні. З ким домовлятися. І про що? І як воно буде далі?

Зрозуміло, що нинішній парламент – потужний соціальний подразник. Ключовий ізгой. Вселенське зло, зібране під одним куполом. Згоден, депутати, в переважній більшості, демонструють дурість, хитрість, неадекватність. І приголомшливу схильність вести цинічні кулуарні торги, навіть перебуваючи під тотальним рентгенівським просвітом громадськості і медіа. Втім, «Отче наш», запропонований групою найбільш «адекватних» нардепів, як обов’язкова ранкова молитва, яка символізує вигнання злих духів – квінтесенція середньовічного колективного розуму нинішньої ВР.

І тим не менше, події останнього тижня (постановочні спектаклі Генпрокуратури з приниженням депутатів і подальші протестні акції під ВР) – цілком собі чітко і недвозначно вказують на новий небезпечний тренд. Дехто, вважаючи, що втрачає ініціативу, швидко і жорстко перехоплює управління депкорпусом. За допомогою вулиці і цілком конкретних персональних погроз. Не погроз навіть, але ганебних стусанів під зад, яєчних жовтків на голову і нескінченного принизливого реготу над переляканими обранцями. Прізвища ролі не грають. Ганяють всіх без винятку. І професійно лякають.

Рівно те ж саме відбувалося і влітку 2013. Тодішній міністр Захарченко, а паралельно з ним тодішній глава РНБО Клюєв, яких запевнили в абсолютній некерованості вуличних радикалів, також вирішили повправлятися у мистецтві силового придушення опонентів і заклятих друзів. Чим закінчилося? Зараз все виглядає поки не настільки масштабно, але шлях явно вторований. Україна ж любить юзати одні й ті ж граблі.

Отже, банальний сценарій. Спочатку прокуратура зі своїми уявленнями за кілька днів дискредитувала весь депкорпус. А попутно навіть примудрилася трохи підрозкрутити антисемітські настрої (на Розенблаті). Після чого депутати впали в прострацію, а парламент одразу взяли в облогу дуже агресивні і спритні активісти. Почалися перші побиття депутатів і зухвалі образи. І ось тут треба зробити важливу обмовочку: наявне професійне управління процесом. Урядовим кварталом знову розлито гнів, який контролює якийсь Х. Складові. 1. Координація. 2. Співучасть поліції (вона вчасно пішла). 3. «Злив» пересування всіх депутатів. 4. Постановка ситуативних завдань. 5. Демонстративне нахабство активістів. Президента явно виводять за дужки, а депутати будуть голосувати під вулицею. Питання тільки – а хто вулиця сьогодні?

І ще дещо вимагає прояснення: чи мала місце попередня синхронізація дій прокурора Луценко і «перехоплювача» депкорпусу? І хто у кого з цих двох на підхваті?

Михайло Подоляк, політтехнолог