Як страшно жити під тягарем печалі
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях.
Л. Костенко.
У складний час для країни та її громадян дедалі голосніше звучать голоси на втрату віри.
Важко змусити людей думати однаково, бачити світ лише крізь телевізійний марафон «Зеленої влади».
Хто ж нас кабаліт? Хто ти злісний «геній-руйнівник». Ніколи ще не була людина така безособова, як за ці шість років правління В. Зеленського. Страшно жити тепер, що колись було на радість. Велике горе, коли молоде покоління немає юності, а старше покоління немає гідної старості. А що наші «розпусні щасливці»: гетьманцеві, стефанчуки, ермаки – вони жнуть і пожинають те, що посіяв український народ. У країні немає нічого вже, що було, а те, що ще є – нічого не буде. Як страшно жити під тягарем печалі, ніщо душі не радує. А ті п'ять чи шість менеджерів В.Зеленського, коли їх згадують, начебто для ганьби імен не називають.
Кожному віддасться у справах. Це нагадування про міру відповідальності керівників країни за кожен вчинок, дію, вчинені ним на вершині влади.
Життя тим часом йде своєю чергою і завдає країні, українському народу смертельних ударів. Дилема України – як ужитися з сусідом агресором, як досягти миру, уникаючи війни? Від чого можна відмовитися заради миру, а чого страшно відмовлятися. Це питання, на яке немає однозначної відповіді. А відсутність відповіді означатиме, що наша країна й надалі втрачатиме на цій війні своїх найкращих людей.
Сьогодні на випаленій українській землі немає ні матеріальних, ні духовних ресурсів для прокладання нових шляхів. Чи можна нам допомогти? Гадаю можна, але в умовах складної економіки, розпаду соціальних зв'язків – допомога спрямовуватиметься лише на «порятунок окремих людей, а не на підтримку існування держави», а це вже «не допомога, а милостиня».
Український народ сподівається на плоди праць Дональда Фредеріковича Трампа, з Божої милості, благословенно будь його ім'я на багато років. Господь не залиш український народ у біді.
Учітесь, читайте
І чужому навчайтесь,
й свого не цурайтесь
Т.Шевченка
Журналіст Павло Іллюша