Навіть сир у мишоловці не буває безплатним, або хто сплачує податки?

У продовження розмови щодо феномену «безоплатної платності» послуг держави варто уяснити природу податків. У повсякденному вжитку (і, на жаль, у багатьох підручниках) побутує їх поверхове розуміння.

Податки є нічим іншим як платою за послуги, які ми хочемо отримати з боку держави (освіта, медицина, безпека, оборона, суди і т.п.). І сплачуються всі вони з нашої з вами кишені. Бо треба розрізняти канал сплати податків і їх джерело.

Стосовно прибуткового податку не виникає особливих питань. Але спробуйте запитати будь-кого, скільки він заплатив сьогодні податків. У кращому випадку побачите затримку з відповіддю. А насправді ми щодня (або майже щодня) сплачуємо податки. 30% зведеного бюджету дає такий податок як ПДВ. Це спеціальна надбавка до ціни, яку кожен з нас сплачує, купуючи той чи інший товар. Її «вішають» на всі товари. Можна було б вчинити інакше. Скажімо, пляшка води коштує 10 грн. Сходіть у банк, сплатіть 2 грн податку (20%), прийдете в магазин і отримаєте за 10 грн воду. Незручно. Тому і за воду, і надбавку ми платимо (як і в інших країнах) в одному місці. Магазин у даному випадку виконує функції податкового агента, перераховуючи взяті з нас перед цим кошти у вигляді цінової надбавки, що не має відношення до самого проданого товару.

Акциз – це така сама надбавка до ціни, тільки додається вона до ціни не всіх товарів. Взяли з вашої кишені цю надбавку на заправці пальним і перерахували до бюджету, залишивши собі ціну пального.

В обох випадках джерелом виплати є кишеня громадян, хоча канал оплати – через підприємства. До речі, і прибутковий податок з громадян платимо не ми, а у більшості випадків роботодавець. Але в цьому випадку ніхто з нас ні хвилини не сумнівається в тому, що платимо ми.

Трохи складніше з податком на прибуток та ЄСВ, які теж у кінцевому рахунку взяті з нашої кишені.

Тільки чотири зі сплачених податків (ПДВ, акциз, на доходи громадян, на прибуток) дали три чверті усіх доходів зведеного бюджету (14 тис. у середньому з людини).

А тепер ще раз до «каші» в наших мізках, що провокує живучість міфів безоплатності. Коли ми сплачуємо податки, ми не знаємо, на які конкретні цілі вони підуть. Якщо 10 чоловік увіллють по літрі води у відро, а потім перехожий вип’є склянку води з цього відра, ніхто не знатиме, чию воду він випив. Але всі розуміють, що «воду» дало не відро (держава через бюджет), а люди, які туди «воду» налили (сплатили податки).

Вкотре хочу наголосити. Нічого не буває безплатним. Навіть сир у мишоловці є платним. Щоправда, для любителів сиру у мишоловці ця плата є останньою і найвищою.

Віктор Пинзеник, народний депутат