Юрій Ванетик розповів про те, як педантичність цивілізованого світу його ж і гальмує

Складається враження, що масштабні атаки з боку Росії ще триватимуть.

Це і моя думка, і погляди людей, які вважаються у нас військовими фахівцями. Раніше багато хто в США вважав, що в 2024 році весь цей жах закінчиться. Нині таких людей поменшало.

Відчуття, що Росія вже повністю віддалася цій війні. Влада Росії продовжуватиме домагатися якихось своїх цілей, якоїсь своєї «логіки». США, загалом, мають обрати однозначну позицію щодо України. Моральна підтримка – це, звичайно, дуже добре: поради, консультації, дискусії тощо. Але, тут мають бути якісь жорсткіші позиції та заходи.

У США вже чимало хто змирився з тим, що перемога, коли Україна швидко та повністю вижене росіян зі своєї території та поверне всі окуповані землі, виглядає не надто реалістичною. У нас уже почали більше говорити і про корупцію в Україні, і про деякі прорахунки у тактиці та стратегії. Багато відверто каламутних позицій у нас є. Єдина позиція, яка не каламутна, це моральна. Проте, моральна підтримка здалеку – цього мало. Вона краща, ніж нічого, але не набагато краще.

Я добре знаю та розумію геополітику. Багато хто в США так глибоко не заглядає. Вони або дивляться на ситуацію, я б сказав, романтично, мовляв, «ми підтримуємо добро у світі, ми воюємо зі злом» і так далі, або ж дивляться суто прагматично, мовляв, «це все далеко від нас, навіщо взагалі нам все це потрібно». Тобто, у нас існують чи романтики, чи має місце суто трампівський протекціонізм, мовляв, «вистачає своїх проблем; перелазять через кордон мексиканці, яких треба якось карати, а тут якісь незрозумілі речі відбуваються у далекій країні; скільки це ще триватиме – ніхто не знає; навіщо ми там потрібні взагалі» і таке інше.

Україна, на превеликий жаль, стала «футболом» між США та Росією. Але, росія, я чую подібні думки, як би більш віддана цьому всьому. США та Європа, як усі бачили, в якийсь момент здатні змінювати позиції, комусь може щось набриднути, хтось може «втомитися», когось переоберуть, когось не оберуть… У США багато залежить від внутрішньої ситуації. У Росії ж у цьому плані все стабільніше – є чітка диктатура кремля, і від його позиції ніхто не збирається відходити. Там вони мають свій «патріотизм», коли росіяни вже морально влаштувалися у нових реаліях.

Я впевнений, що треба посилювати громадський тиск на росію через побудову якоїсь нової коаліції. Або ж потрібно підняти динаміку санкцій значно вищою. Тому що росія вже звикла до нинішніх санкцій. Вже ті, хто хотів виїхати – поїхали, хто хотів там залишитись – залишилися. Для останніх все вже виглядає як «нове нормальне». Якщо не зміниться щось у підходах, то ця війна триватиме і триватиме, навіть якщо США й надалі допомагатимуть Україні.

Педантичність цивілізованого світу його ж дуже гальмує. Адже, щоб орієнтуватися на якісь вкрай жорсткі ходи, потрібно спочатку самим їх, скажу так, адаптувати та прийняти для себе. Звідси і ця певна слабкість Європи, що там дуже педантичні та не готові на вкрай жорсткі заходи. Так, Європа може розкритикувати, висловити стурбованість, висловити тривогу і таке інше, але далі це йде не завжди і не у всіх країн.

Є санкції, так. Але, санкції – це як би «ми щось робитимемо самі, без Росії». Це теж частина позиції, що європейські країни не братимуть участі з Росією в якихось трансакціях, якихось угодах, комерціях, ринках тощо. Але цього не достатньо. Я думаю, що є санкції, які набагато агресивніші. Це теж можна назвати «санкційним режимом», але таким, де ти активно когось збиваєш замість того, щоб його пасивно виключати з процесу.

Ось, наприклад, я – член одного із приватних клубів. Там люди збираються, поділяються поглядами на політику, геополітику, економіку. Якщо у когось серйозні проблеми виникли, хтось закон порушив і таке інше, він виключається з цього клубу. Але це не означає, що він виключається з громадського життя округу або штату. Іноді мають бути дуже жорсткі заходи, до яких ні психологічно, ні економічно просто не будуть готові російські платники податків. Такі заходи мають бути, щоб росіянам було просто неможливо з ними упокоритися і жити.

Напевно, тільки так реально можна вплинути на ситуацію. Інакше це затягнеться надовго. Втрата буде не тільки для політики та економіки України, а, що ще страшніше, станеться знищення, я б так висловився, сімейного юніту українського суспільства. Це не просто про те, що багато людей виїжджатимуть жити до інших країн. Це про те, що ті, що залишаться, вже не будуть тими і сім'ї будуть не тими. Будуть сім'ї, де багато моральних травм, горя, збоїв та проблем. Ось що трагічно.

Гроші Україні, гадаю, США дадуть. Зброя теж, я не маю сумніву. Але, питання тут у тому, чи цього буде достатньо і що саме це змінить.

Так, звичайно, буде більше проблем на території Росії, туди переходитимуть якісь атаки. Але, на жаль, коли немає реальних наслідків для агресора, то будь-які «турботи» йдуть у нікуди. Якби, наприклад, коли було перше скупчення на кордоні, коли перша агресія відбулася в 2014 році, наслідки для Росії були б у 10, 20 чи 30 разів сильнішими, ніж вони були, то, очевидно, росіяни побоялися б йти на повномасштабне вторгнення в Україну. Все тому, що, крім сили, як я бачу, росіяни ні на що просто не здатні реагувати.

Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)