Блокада Донбасу: нас усіх зарахували до «терпіл»?

За відомостями з місць блокади ОРДЛО, поліція відмовляється застосовувати силу проти блокувальників. І спецпідрозділ «Корд», який переважно складається з колишнього «Беркута» (реформа, кажете?), теж не рветься в бій.

Причина – підозрювана наявність у блокувальників зброї. Тобто безкарно помахати кийками і покидати учасників блокади в автозаки не вийде. Тим паче, що армійці сигналізують: у разі ескалації протистояння, готові вписатися за бойових побратимів.

З одного боку це, безумовно, добре. Бо змусить владу шукати легальні шляхи «товарообміну» (або його заборони) з окупованими територіями.

Але, з іншого боку, те, що відбувається, наближає нас до стихійних екстремістських сценаріїв.

Очевидно, що блокада – лише пробний камінь. І при її успішності ветерани війни почнуть виступати із суто політичними вимогами: відставкою найодіозніших персонажів із влади, кримінального покарання корупціонерів, перш за все, із силовиків і судової системи, виборами за новим законодавством. І акції, природно, будуть перенесені до Києва.

І якщо в разі блокади загроза відповідного застосування зброї спрацювала, то цей аргумент використовуватиметься і далі. Ба більше, стане основним.

Але у столичної влади відступити, дати слабину не має права. Бо негайно припинить бути владою. Тобто ймовірність збройного протистояння зростає.

Тут важливо: прийнята владою стратегія говорити одне, мати на увазі інше, а робити третє перетворює громадян України, перш за все громадських активістів, на якихось вимушених полудурків, які наче вірять у владну брехню (якщо не віримо, чому терпимо ?!). Так довго тривати не може, як би влада не запевняла у своїй стабільності та безальтернативності.

Влада демонстративно саботує реформи, вже у відкриту повертає «колишніх» на відповідальні посади. Практично не приховує, що війна їй вигідна, бо покриває махінації, розкрадання і свавілля, а значить, триватиме до краху України.

Тим самим влада весь час піднімає ставки. І неминуче піднімається до самосудів і розстрілів. Причому без будь-якої позитивної програми у протестантів.

Так, розлючені ветерани війни після спровокованих владою (під гаслом порятунку від путінських «шатунів»!) зіткнень із силовиками цілком можуть почати довгоочікуване очищення країни радикальними методами. І після розстрілів і підпалів корупціонери тікатимуть з України натовпами, кидаючи барахло і дружин із дітьми. Але ж на одного справедливо покараного в подібних подіях припадають дев’ятеро невинних, пролетарські революції тому приклад.

Дуже цього не хочу, оскільки це цивілізаційна катастрофа, яка відштовхне від України залишки її симпатиків у світі, але ймовірність такого сценарію зростає. Наші правителі забувають, що сірники – не іграшка. І вже тим паче, не іграшка вогнемет «Джміль» в умілих руках. Не вірите – поїдьте на Донбас і запитайте!

Олександр Кочетков, політолог

Фото: Facebook/”Штаб блокади торгівлі з окупантами”