Мирний процес буде болісним
Я, звісно, вважав би за краще бачити Путіна і його дружків, що біжать до Північної Кореї, українські танки в квітах на Тверській, а так само загальний тріумф народів, поєднаний із покаянням і поверненням награбованого.
Рік загального протверезіння і агонія совка
І пам’ятник нашим загиблим на Сході – українського бійця з мечем, повернутого суворим обличчям у бік Москви, і щоб сепари, що каються, вдень і вночі міли сміття біля підніжжя і висаджували свіжі квіти під постамент і на алею.
Але я реаліст, хоч мене і вважають письменником-фантастом.
Цього не буде.
Але…
Запам’ятайте цей твіт.
Навіть Столітня війна закінчилася миром. Звичайно, будь-який мир – це проміжок між війнами, необхідний для того, щоб зализати рани і набратися сил. Така людська сутність. Але річ у тому, що мир обов’язково настає. Завжди.
І для того щоб він настав, потрібні люди, з якими треба домовлятися.
Можливо, я переоцінив кількість тих росіян, які готові нас підтримати. Не знаю. Я не вірю статистиці.
Але я твердо впевнений, що військового тріумфу з колісницями, лавровими вінками і засудженням за військові злочини всієї мілітаристсько-ополченської гидоти не буде. Буде складний, тривалий і болісний мирний процес.
І Україні вже зовсім не зайвою буде опора на прогресивні й осудні сили в російському суспільстві. А такі є.
Крапка.
Сперечатися не хочу і не буду.
Ті, хто бачать вирішення всіх проблем у танкових клинах – йдіть грати в WOT.
Війни починають і закінчують політики і дипломати, а не генерали.
А ще їх закінчують люди, які не хочуть війни.
Так, вплив громадської думки на політику в тоталітарних країнах мізерний, але не можна цілком прибрати вплив громадянського суспільства без встановлення диктатури.
Складно бути реалістом, правда?))) Тебе весь час звинувачують у всіх гріхах.
Ян Валетов, блогер
Фото: facebook.com/Grishin.k