Мої дід з бабусею по батьку приїхали на Донбас із Курської губернії на початку тридцятих. Дід влаштувався на Єнакіївський металургійний завод, саме завдяки цьому голод і пережили.
Мій дід по матері приїхав на Донбасу з Бессарабії (Тирасполь), був шахтарем все своє життя. Більшу частину життя присвятив Луганській області – там і похований. Бабуся – мамина мати, етнічна росіянка, донька шахтаря з хутора Чайкіного (Донбас), дівоче прізвище Єгнатова.
Донбас був масово заселений російськомовним населенням, це здебільшого пролетаріат у період індустріалізації. На Донбасі будували заводи і працювали шахти, саме тому народ сюди приїздив у пошуках кращої долі з усієї Російської імперії.
На превеликий жаль, в цей самий період селян морили голодом, а це здебільшого були українці – носії культури, мови і традицій.
Саме в той період на Сході України й утворився ментальний перекіс на користь російськомовних… І Дніпро з Запоріжжям тут винятками не є…
Що не так в словах Нищука? Про яку генетику в розрізі останніх ста років може йтися?
