«За» і «проти» підвищення зарплатні депутатам
Обговорення зарплати депутатів звелося до двох простих тез. Перша звучить приблизно так: «Оскільки вся країна живе бідно, то й влада не повинна встановлювати собі величезну зарплату». Протилежна звучить так: «Професіонал не працюватиме за маленькі гроші. І взагалі, якщо хочете, щоб депутат не цупив із бюджету, то призначте йому пристойну зарплатню».
Для початку розберемося власне із сумою. Отже, названа сума перебуває в межах півтори тисячі доларів. Для переважної більшості виборців, це купа грошей. Про те, скільки таких людей у країні, можна судити за кількістю, які звернулися за субсидіями. І зрозуміло, що для таких виборців і людей, які грають на їхніх емоціях, борються за їхні голоси і увагу, підвищення зарплати до таких висот – привід поговорити про чергову «зраду», і взагалі вони там «знахабніли». Відповідно соцмережі переповнені обуреними вигуками.
З іншого боку, ідеальний депутат повинен бути одночасно юристом на достатньому рівні, щоб якщо не написати законопроект, то хоча б зрозуміти, про що законопроекти, за які він голосує, фахівцем зі зв’язків із громадськістю, щоб почути виборця і хоч якось донести свої думки щодо власної діяльності, економістом, лобістом (мені потрібен депутат, який би лобіював мої інтереси), фахівцем із персоналу тощо. Про те, що він має бути трохи футурологом навіть не заїкаюся. Отже, відвідую сайт вакансій (заходжу на перший у Google). І таке спостерігаю: касир в обміннику – 7 тис. грн, помічник брокера – 15 тис. грн. Начальник відділу розвитку банку – 35 тис. грн. Керівник напрямку будівельної компанії – 50 тис. грн (це більше, ніж у депутата), маркетолог – 30 тис. грн. Є купа начальників підрозділів різних компаній із зарплатнею 30-40 тис. грн, бухгалтера із зарплатою 30-40 тис. грн тощо. Про айтішників, які вимірюють зарплату в доларах, взагалі мовчу, бо порівнювати айтішника і депутата не зовсім коректно.
І тут виникає питання, а чи багацько знайдеться у країні людей, які мають досвід роботи на високооплачуваних посадах (а інші в депутати мені не потрібні), які просто погодяться на зниження зарплати з одночасним збільшенням відповідальності, та ще й неминучим стеженням за всіма діями з боку кого ні візьми. Починаючи від НАБУ і закінчуючи журналістами, які цілком можуть розтрубити про можливу особисту інтрижку, обговорити куди ти поїхав, що їси на обід або навіть із ким посперечався в інституті сто років тому. Питання, зрозуміло, риторичне, оскільки в депутати йдуть не заради зарплати, а заради зовсім інших цінностей.
Отже, за чим ідуть депутати зараз? Заради відчуття влади. Є такі люди, які понад все на світі жадають депутатський значок і ледь не лопаються від усвідомлення своєї феєричної крутості. Заради розпилу бюджету і грошей, які можна витягнути корупційним шляхом. Заради незаконного, але щодо чесного, заробітку, наприклад гонорарів за лобіювання або просто за правильні депутатські запити, які можуть сильно допомогти в боротьбі із правоохоронцями або рейдерами (або навпаки – допомогти рейдерам). Заради захисту основного бізнесу. Десь у цьому переліку є і національні інтереси в тім вигляді, в якому бачить цей депутат. Але це саме в переліку, а не основне. Зрозуміло, що є винятки. Але винятки в цьому питанні жодним чином не впливають на загальну картину.
Ще одне питання. А $1,5 тис. на місяць на депутата – чи багато це в контексті витрат партії? Просто на око. Один осередок партії – це мінімум 2-3 людини на зарплаті, оренда офісу і комуналка. Плюс гроші на якусь діяльність. За мінімуму – від $2 до 10 тис., у залежності від активності діяльності і міста. Зрозуміло, що в Києві витрати будуть більшими, ніж, скажімо, в Олешках. І це не період виборів, а так, уповільнена підтримка активності. Візьмемо «середньопотолочний» $4 тис. на місяць, помножимо на 490 районів, 178 міськрад і близько 30 адміністративно-територіальних одиниць на окупованих територіях і отримаємо 4*646=$2584 тис. Два з половиною мільйони (!). І це без урахування роботи центральної організації та обласних організацій, які «на коло» теж мінімум $500-1000 тис. зберуть. Тобто близько $3-3,5 млн на місяць коштує просте підтримання існування політичної партії. Якщо це число розділити на кількість депутатів, отримаємо мінімум $6,7 тис. витрат «на особу». І це якщо майже нічого не робити. А якщо починається якась активна діяльність? Наприклад, ремонт шкіл або установка майданчиків, або хоча б друк і поширення партійної газети, то сума збільшується в рази, а то й на порядки. І в контексті таких цифр, надбавка $500-700 до зарплати взагалі не варта обговорення.
Резюме. Депутатам підвищувати зарплатню необхідно. Може навіть не до 40, а до 100 тис. грн. Це відповідає рівню завдань і відповідальності. Але! Робити це потрібно лише разом із посиленням контролю за їхньою діяльністю. Причому не стільки з боку правоохоронців, скільки з боку ЗМІ та громадськості.
Ті, хто обурюються підвищенням зарплати депутатів, мають рацію. Але лишень у тому разі, якщо вони будуть так само пильно, як за їхніми грошима, стежити за їхньою законодавчою та іншою діяльністю.