Забрати в Путіна важелі економічного шантажу

Кілька “видатних” українських мислителів сучасності синхронно з запоребриковими колегами виступили за налагодження економічних зв’язків із Росією.

Патріотично налаштована спільнота збудилася, але багато хто ще “хитається” – надто вже не влаштовують економічні реалії та незвичні злидні. А тут, схоже, можна легко додати кілька відсотків до бюджету, що неабияк охляв.

Особисто моя думка – в жодному разі. Але з причин, які дещо відрізняються від широко обговорюваних.

Річ у тім, що основним мотивом для більшості людей, які займають непримиренну позицію в цьому питанні, є уражене самолюбство. Яка може бути торгівля з агресором?

Що ж, ця емоція зрозуміла. До того ж, почуття національної гордості та гідності – політичний чинник, який ніхто не може скидати з рахунків. Але все ж, ризикну припустити, що “дорослий” уряд, вибираючи між образою та суттєвим зростанням ВВП (тобто поліпшенням матеріального становища населення), обрав би друге.

Прикладів, особливо з ізраїльської політики, у мене багато. То чому ж тоді в цьому разі я вважаю правильним продовжувати розривати зв’язки з колишньою метрополією?

Усе просто. Саме цими путами Москва всі роки утримувала Україну у своїй орбіті. Розриваючи їх, Путін сам позбавив себе більшості важелів тиску на Україну (крім військових, які, з відомих причин, не завжди прийнятні). І ми, нарешті, звільнилися для нормального дрейфу в бік цивілізованого світу – ЄС і НАТО.

Головне: найгірші наслідки цього розриву ми вже пережили. Отже, прорвемося, як зробили це до нас ті самі балтійці. Отже, жодних легких рішень, відновлень зв’язків, жодних важелів Путіну для економічного шантажу!

Курс України – до світла і геть від приреченої варварської імперії.