Наше суспільство скручене в баранячий ріг

У нашій країні не існує таких репутаційних втрат, після яких було би неможливо: стати депутатом, міністром або після того, як тебе викрили, продовжувати викривати інших.

Пам’ять у електорату така коротка, що якщо вранці ви наросите йому на лоба, то до вечора, за належної обробки, він буде вважати, що це Божа роса.

У нашого суспільства практично відсутній больовий поріг. Скручене в баранячий ріг, воно продовжує розповідати самому собі, що це ідеальне положення для тіла. А біль і хрускіт – то соматичне.

Ніхто ні за що не відповідає і ніхто нікому нічого не обіцяв. Якщо обіцяв – забудь. Хотіли, але не вийшло. Заплати податки – і можеш йти на. Не хочеш платити податки – заплати чиновникам, і вільний. Не хочеш платити чиновникам – йди в чиновники.

Будь-який поганець, який обікрав півкраїни, завжди може виправдатися тим, що він допомагає АТО через волонтерів. Хоча не виключено, що його злодійство якраз і привело нас до АТО. Неважливо. Він хороший вже тим, що хоч і краде, але й для виборця щось робить.

“Принцип доміно” заважає посадити хоч когось, у кого посада вища за начальника жеку.

Моральні компаси вказують на дорогоцінні метали, хоча в інструкції написано – що на моральні норми.

Усе свідоме життя мені розповідали: треба почекати, треба потерпіти, не все так просто, будь поза політикою, влада – вона від Бога. Тепер додалося – треба трошки померти і походити на протезах.

Проте я залишаюся єврооптимістом, як і мільйони моїх співгромадян, які вже встигли звалити в ЄС.

P.S. Блог оплачений моєї бабою, вона у мене маркетолог. 200 робочих днів на рік, резидент аутлету в Австрії. Може собі дозволити.

P.P.S. Так, я знаю, що в ЄС життя жахливе, нестерпне та сповнене мук і страждань. І справді, мало що може зрівнятися з Врадіївкою, Кривим озером і дорогою на Кіровоград.

Не цінуємо, що маємо, панове.