Крим і Донбас стратегічна поразка Росії

Сергій Запорожський, блогер

Упродовж останнього року російські телевізійні канали та МЗС працюють за методом Євгена Павловича Трошкина, який, посилаючись на часткову втрату пам’яті, намагався з’ясувати у в’язниці у “Косого” і “Хмиря”, де шолом.

Різниця лише в тому, що завданням російської пропаганди є не пошук шолома, а навіювання міжнародній спільноті, що шолома (Криму і Донбасу) не було.

“Ми окупували? Ми анексували? Ні, не пам’ятаємо. Досить взаємних звинувачень, давайте дружити”.

Робиться це все, звісно, незграбно і безрезультатно, але робиться. Зокрема, і з розрахунком на обробляння російського обивателя і певної частини українських громадян.

Перших переконують у тому, що санкції були би в будь-якому разі, бо США хочуть знищити Росію. Другим пропонують дружити.

Ось просто взяти і дружити. Забувши про Крим і Донбас. І про нюанси того, ЯК ці два регіони робили свій “усвідомлений і добровільний” вибір.

У зв’язку з цим хочеться сказати не кремлівським “миротворцям” (їм марно), а російському народу кілька слів. Як то кажуть, “на подумати”. Кому ще є чим.

Давайте просто зазирнемо в те майбутнє, яке неминуче настане, якщо Росія продовжить робити те, що вона робить зараз. Мова про “питання з Кримом закрите назавжди” і “на Донбасі громадянська війна”.

Безумовно, в Росії можуть продовжувати фантазувати про якийсь обдурений український народ, який ось-ось повстане, змете Порошенка і з покаянними сльозами на очах пошле гінців до Кремля.

Але буде все зовсім по-іншому. І хотілося б російському народові запропонувати подумати, чи треба йому те, що буде.

А буде наступне.

Міжнародне співтовариство продовжить вести з Росією переговори не на теми бізнесу, а виключно на теми припинення бомбардувань в тій чи іншій країні.

В українських шкільних підручниках з’являться документально підтверджені глави на тему російської агресії. І діти почнуть вбирати цей матеріал.

На вулицях українських міст буде все більше пам’ятників, назв вулиць та меморіальних табличок, що увічнюють пам’ять українських вояків, які відбивали російську агресію. І діти вивчатимуть матеріал.

Україна продовжить йти шляхом реформ і її економіка зростатиме. І пропорційно до цього зростання економічні зв’язки з Росією мінімізуватимуться до нуля. Для росіян обов’язково введуть візи, і всіляких контактів з Росією і України буде все менше і менше. Зокрема й культурних.

Що могутнішою ставатиме Україна, то серйознішим буде її голос у міжнародній політиці. І цей голос постійно вимагатиме посилення санкцій проти Росії до відновлення повної територіальної цілісності України.

Скоро весь світ вже й офіційно дізнається, хто збив малайзійський “Боїнг”. А за кілька років приспіють рішення міжнародних судів, які зобов’яжуть Росію компенсувати Україні багатомільярдні збитки, пов’язані із захопленням українського майна в Криму і вторгненням російських найманців і “відпускників” на Донбас.

Україна ставатиме по-справжньому ворожою до Росії державою. І фундамент недоброзичливості буде закладений не на давніх історичних подіях, які не до повної міри підкріплені документами, а на свіжих – 100% доведених.

Звісно, якщо нафта знову коштуватиме стабільно 100 доларів за барель і в Росії винайдуть для нацлідера еліксир довголіття, частина росіян скаже, “та плювати на все вищесказане”. А якщо ні? І, швидше за все, точно ні.

Але ж у Росії є і будуть не лише економічні проблеми. У стосунках її народів теж не все так просто. А злидні любові та взаєморозуміння не додають.

І якщо трапиться щось погане, від сорокамільйонної України Росія отримає не підтримку, а порцію зловтіхи. Це щонайменше.

І що довше офіційна Росія відтягуватиме серйозну розмову з Україною і міжнародним співтовариством про те, що вона накоїла, то дорожчим буде для неї повернення в правове поле. А в тому, що повертатися доведеться, немає жодних сумнівів.

І ось про це про все у росіян є можливість подумати біля виборчих урн 18 вересня.