Риторичні дебати
Український глядач відноситься до передвиборчих дебатів як до шоу. Найбільш відомі українцям дебати для масового глядача – минулорічний «стадіон – так стадіон». Варто відмітити, що на тих дебатах не було звичного обговорення програм кандидатів, дискусії щодо стратегічного бачення України на геополітичній мапі світу чи вдосконалення економічної моделі. Ні, дебати стали формою, коли молодий хлопець «з народу» міг відчитати і задати гострі, інколи риторичні, питання тому, хто за 5 років при владі добряче набрид більшості українців. Іншими словами, дебати стали формою вираження суспільних претензій діючому президенту особисто. Хоча традиція політичних дебатів має зовсім іншу мету, ту, яка не надто цікавить більшість виборців – інтелектуальне фехтування на політичному полі.
Історичний прецедент
Зовсім інша справа у Сполучених Штатах Америки. Там теледебати мають зовсім інше значення, адже історія показала, що ця, на перший погляд, формальність здатна змінити електоральні симпатії в ту чи іншу сторону.
Дебати в західній політичній традиції є одним із базових елементів виборчого процесу, оскільки допомагає виборцю краще зрозуміти позиції того чи іншого кандидата. Модератор готує програму, яка зможе максимально виявити у кандидатів сильні і слабкі сторони, готуючи для них різноманітні питання, що мають вивести їх з зони комфорту. Звісно, це вимагає високої підготовки та концентрації. Це є звичайний елемент конкурентного противостояння двох людей, і вкрай важливо продемонструвати ті їх якості, що вони приховують увесь інший час, вивести їх з образу політика і змусити відкрити свою особистість.
Все почалось з перших в історії США дебатів, які відбулись у 1960 році. Тоді, у більшості американських родин вже був телевізор і політична боротьба почала інтегруватись з газет до телебачення. Тоді, республіканець, віце-президент Річард Ніксон боровся за президентське крісло з демократом, сенатором Джоном Кеннеді. Дебати між ними подивились 66 мільйонів американців. Саме в той час зовнішній вигляд, жестикуляція, демонстрація впевненості у собі та часта посмішка стали більш вагомими ніж слова, які промовляли кандидати. Ніксон тоді мав не дуже вдалий вигляд, він хворів, отримав травму перед дебатами, його костюм був не зовсім вдало підібраний і взагалі, він відносився до дебатів, як до формальності, адже публічні виступи були для нього буденністю і це, для нього було черговим елементом кампанії. В той час, як Кеннеді напружено готувався до них, гримери приховали зайві зморшки на його обличчі, він виражав оптимізм, активно жестикулював, посміхався і втілював впевненість у собі. «Наш розквіт – попереду», голосно промовив 43-річний Джон Кеннеді, що стало заголовками багатьох газетних статей. В результаті, Кеннеді, що відставав до цього, зміг переламати суспільні передвиборчі настрої та стати президентом. Відтак, передвиборчі дебати між Дональдом Трампом та Джо Байденом це не проста формальність, а традиція, яку чекають мільйони американців і часто роблять вибір після них.
Еволюція 60 років
Наступні вибори президента відбудуться 3 листопада 2020 року. З тих, легендарно відомих дебатів пройшло рівно 60 років. Зараз протистояння відбувається між чинним президентом, республіканцем Дональдом Трампом та ексвіце-президентом США Джо Байденом. Модерував ці дебати політичний оглядач FoxNews Кріс Волес. Правила дебатів узгоджуються заздалегідь штабами обох кандидатів. Проте ці дебати побули за правилами перші 5 хвилин, далі була суцільна імпровізація, образи, лайки та звинувачення один одного. Суцільний хаос наповнювався епітетами про минуле кандидатів та їх недоліки. Ведучий, який на початку намагався втримати певну лінію правил та після численних невдалих спроб втихомирити кандидатів, залишив це і просто спостерігав. Замість того, щоб обговорювати медичну реформу у США, призначення окружних суддів чи розслідування щодо ймовірної оплати Росією талібам за вбивство американських військових в Афганістані або ж проблем пов’язаних з Black lives matter, розмова стосувалась скандалу з «Бурісмою» сина Байдена, «маріонетки Путіна» та десятків форм обзивання один одного з перебиванням промови опонента. Ці дебати стали більш схожі на сучасні реп-батли, де, під гучні оплески глядачів, спікер красномовно ображає свого візаві, показуючи його невдахою в очах публіки, намагаючись заслужити чергову порцію підтримки глядачів.
Окремі американські аналітики назвали ці дебати найгіршими в історії США, через відсутність конструктиву та відповідей на питання, які цікавлять американське суспільство. В результаті, по підрахункам Байдена визнали кращим 48% глядачів, а Трампа 41%, а 69% глядачів заявили, що ці дебати роздратували їх. Загалом, за правилами мають відбутись ще двоє дебатів, проте деякі американські експерти вже говорять про їх недоцільність зважаючи на даний прецедент.
«Стандарти американських дебатів дрейфують у напрямку українських»
Чи свідчить це про те, що рівень політичної дискусії значно знизився - так, але більше це означає, що електоральні запити змістились з конструктивної дискусії до шоу, де два бійці перед виходом у ринг займаються треш-током. В деякий момент, здавалось, що за кандидатськими стійками не досвідчені політики світового рівня, а два боти в інтернеті, які поливають брудом один одного.
Навіть колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін відмітив, що якість, стандарти і зміст американських дебатів стають схожими на українські, іронічно натякаючи на відсталість української політичної традиції у цьому сенсі, закінчуючи свій твіт словами смутку.
Загалом, враження більш негативні ніж позитивні. Намагаючись задовільнити запит своїх прихильників у хайпі, кандидати мало говорили про те, як вони намагатимуться вирішувати проблеми, з якими зіткнувся світ. Як би ми не оцінювали США, маємо не забувати, що це найвпливовіша держава у світі, яка впливає на сучасні події. Сучасний світ постійно породжує нові проблеми та виклики, що потребують злагоджених дій, однозначнох позиції та далекоглядної стратегії. Пандемія, економічна криза, соціальні катаклізми, такі як BLM та їм подібних, міжнародні конфлікти в Сирії, на Донбасі чи в Нагорний Карабах, або ж медичне страхування - ці та багато інших викликів здатні переформатувати архітектуру світових взаємовідносин і варай важливо, як той чи інший кандидат буже відноситись до них та вирішувати.
Проте, не дивлячись на те, що сумарна кількість років двох опонентів та модератора разом складають майже кількість років існування незалежної Америки, ми побачили, що жанр диктує інтеренет-реальність, а не ті, хто претендує чи уже є лідером.
Думаю, ці дебати теж увійжуть у підручники політології, як приклад остаточної перемоги емоційного над раціональним у політичних виборах, а який буде результат щодо симпатій, дізнаємось зовсім скоро.
Катерина Одарченко, політтехнолог