Стара політична система пішла в піке
Ігри влади навколо е-декларування, які – окрім зриву виконання міжнародних зобов’язань – уперше висвітлили недовіру між президентом і прем’єром.
Протистояння НАБУ та ГПУ із СБУ.
Публічні сварки митників Романа Насірова з Юлією Марушевською.
Ситуація з Монтян, яка на камеру привітала окупацію України РФ і публічні страти українських правоохоронців й далі насолоджується свободою пересування.
Неспроможність отримати впродовж року кредити МВФ.
Неспроможність вивести впродовж двох із половиною років із піке вітчизняну економіку та перекладання економічної відповідальності за свою нездалість на громадян у вигляді підвищених понад необхідне тарифів (очевидно – як інструмент фінансової компенсації оліхархам).
Неспроможність влади повернутися у правове поле країни, зокрема існування поза законом правлячої урядової коаліції.
Відсутність послідовності та будь-якої зваженої політики щодо держави-окупанта і тимчасово окупованих територій.
Цей перелік нескінченний. На жаль.
”Україні потрібна диктатура. Часом це призводить до дуже позитивних наслідків”І, на жаль, свідчить він про одне – українська держава в частині функціонування системи влади, як інструменту управління суспільними процесами та забезпечення розвитку держави й благополуччя народу, остаточно припинила своє існування.
Агонія ще якийсь час триватиме, але симптоматику смертельної недуги не помітити можуть лише невиправні оптимісти та романтики.
Тим більша відповідальність на нас – громадянах. Тепер уже остаточно доля цієї країни залежить лише від нас. А протистоять нам не лише росіяни і російська держава (це найслабкіший із наших ворогів). Але багато в чому – і країни Заходу, а найбільше – вітчизняна бюрократія та політичний клас.
Буде боляче.