Як прищепити дітям дисципліну і не налаштувати їх проти себе
Батьки не повинні бути ворогами для дітей, яких намагаються дисциплінувати.
Ми завжди болісно реагуємо на ворожість дітей по відношенню до нас. “Ми для них стільки робимо”, – вигукуємо ми в таких ситуаціях, – “ми їх любимо, а вони такі агресивні”. Батьки, думаю, будуть менше переживати і рвати на собі волосся, якщо дізнаються, що ворожість, яка виходить часом від дітей, необхідна їм для нормального емоційного зростання.
Якщо дитина відчуває себе в безпеці, вона не може стати для батьків дисциплінарної проблемою. У такій ситуації ми маємо справу з актуалізуючою проблемою, яка заснована на почутті, а не на контролі і придушенні. Погодьтеся, самоконтроль куди приємніше, ніж сліпе підкорення іншим.
Підхід до дисципліни з боку почуттів не може бути зведений до набору простих правил, порушення яких тягне за собою покарання. Дитина – це насамперед жива істота зі своїми власними почуттями, правилами і правами, а не автомат, в який можна зарядити будь-яку програму.
Батько, який добре розуміє почуття власної дитини і виходить з їх пріоритету, також вміло зможе вирішити дисциплінарні проблеми. Якщо емоційний клімат в будинку сприятливий, дитина буде відчувати себе в безпеці навіть тоді, коли батьки діють щодо неї досить твердо і обмежують його діяльність розумними рамками.
Цей підхід до дисципліни вимагає відділення людини від її дії. Мати та батько можуть бути неприємно вражені тим, що зробила їх дитина (тобто вони можуть бути незадоволені її дією), але їхні почуття до неї, як до особистості, не повинні від цього змінюватися: “Так, нам не подобається цей вчинок, але ми любимо тебе і віримо що цього більше не повториться”.
Батькам потрібно переконати себе, що життя – це не обов'язково битва; що життя – це іноді і дружба, і співпраця. І тоді вони перетворяться на друзів. А у друзів непохитним правилом є: ”Коли виграєш ти – виграю я, а коли ти втрачаєш – і я втрачаю теж”.
Олександр Павлович Погиба