Віталій Кулик розповів про оточення Зеленського: “Все ще в ейфорії”
Ситуація зі звільненням заручників і його медіа-освітленням вкотре довела. що команді нового президента необхідно терміново переглянути свій підхід до роботи з інформацією про війну.
Складається враження, що глава держави і його оточення все ще перебувають у виборчій ейфорії, вважаючи, що гасла і «фішечки» переможної для Зеленського кампанії підійдуть і в якості плану деокупації та реінтеграції, а риторика про «не таких російських ЗМІ», яким члени команди Зеленського активно дають інтерв’ю, і роздачі паспортів «страждають російським опозиціонерам» замінить адекватне інформування про хід бойових дій і переговорах у Мінську.
На ділі все це не так. І розчарування, викликане тим, що телеграм-канал «Незигарь» і «співробітниці ВРУ» обізнані про прибуття в Україну в’язнів Кремля гірше, ніж уповноважені особи, вказало на ще одну, куди більш серйозну проблему. Нове українське керівництво не знає навіть азів інформаційної гігієни і цілком і повністю плететься в дискурсі, який нав’язував РФ. Якщо подібне дозволяють собі перші особи, то дивно очікувати чогось іншого і від українських медіа, і українських громадян.
Звідси ж і закріпилося в медіа слово «обмін», в той час як і правозахисники, і родичі знаходяться в полоні наполягають, що цей термін недоречний і навіть образливий.
Звідси і неясність з так званим «хлібним перемир’ям»: ми все ще знаходимося на цій стадії, або 17 обстрілів за добу 29 серпня (і це – тільки цифри, зафіксовані офіційно штабом ООС) та загибель ще одного українського захисника на наступний день трохи не вписуються в картину «мирного плану» (який, до речі, так ніколи і ніде не був представлений), і «безпрецедентного успіху мирної ініціативи»?
Але, очевидно, в Зе-команді не зацікавлені в тому, щоб у принципово важливих для суспільства слів і понять нарешті з’явилися чіткі і ясні визначення, продиктовані не Венедиктовим і не Сурковим, а реаліями фронту і територій навколо нього.
Адже тоді неминуче виявиться, що передвиборче свято закінчилося: настали будні, в яких за кожне слово з листівок запитають дуже строго. А замість метафану щодня летять кулі і снаряди.
Знаходження Верховного головнокомандувача в полоні передвиборної ейфорії дуже небезпечно для всієї країни. Сьогодні Зеленському, звиклому до овацій і оплесків, потрібно демонструвати своїм виборцям досягнення. На роль досягнень був обраний «великий обмін полоненими», заради якого, очевидно, у президентській команді готові піти на все і навіть трохи більше.
Але, здається, у Зеленського геть забули про те, що той, хто задає дискурс – перемагає і виграє.
І до тих пір, поки Україна лише реагує на пропозиції російської сторони, намагаючись бути «ще трохи конструктивніше», «зробити ще кілька кроків назустріч, адже це так потрібно для миру», при цьому називаючи свої дії і все відбувається так, як це роблять білякремлівські телеграм-канали – будь-яка, навіть сама очікувана і потрібна гуманітарна ініціатива приречена перетворитися на військовий провал.
Українське суспільство дуже чекає від президента не запізнілих реакцій на російські провокації, не недбалих формулювань його прес-служби, а чесного і серйозної розмови про те, чим саме є горезвісний «гуманітарний план Зеленського» і чи є у нього логічне продовження у вигляді плану військового? На які поступки готові йти заради звільнення заручників і вирішення інших гостро стоять гуманітарних питань? І чи є у Зеленського та його оточення «план Б» на випадок, якщо чергова спроба «діалогу, для якого необхідні нові поступки» виявиться провальною?