"Це вже не просто ніж у спину": Ердоган придумав, як позбавити Путіна останніх союзників

Туреччина взялася допомагати Азербайджану зовсім не для того, щоб зробити президента Алієва тріумфатором

Реджеп Ердоган затіяв дуже тонку гру для остаточної поразки Росії на зовнішньополітичній арені, і війна в Карабасі – один зі способів домогтися цього найшвидше.

Таку думку на своїй сторінці у Фейсбуці висловила блогер Ель Мюрід, передає Politeka.net.

За словами автора, загострення на Кавказі цього разу відрізняється від усіх попередніх тим, що за армією Азербайджану стоїть Туреччина, яка вже успішно «обламала» Росію в Сирії, не давши тій прорватися до сирійсько-турецького кордону і прибравши російсько-сирійського терориста Хафтара в Лівії.

У Сирії та Лівії військовий успіх був конвертований в політичний, а Карабах – це, в першу чергу, саме політична сутичка заради кращої конфігурації за столом переговорів.

Мюрід сумнівається, що Туреччині потрібен повний контроль над Карабахом, як не потрібен він й Азербайджану, оскільки в іншому випадку без різанини і геноциду не обійшлося б. Світ не пробачить туркам і їх маріонеткам подібні дії в 21 столітті.

Замість цього Ердоган допоміг повернути сім азербайджанських районів, що дає можливість взяти під контроль Лачинський коридор. А це поставить Вірменію на межу вимушеної капітуляції.

"Без Туреччини Азербайджан навряд чи зумів досягти поточних (нехай і скромних) результатів, а значить – турки своє завдання вже наполовину виконали – стали гравцями в цьому регіоні, і тепер питання лише в тому, кого вони в ньому посунуть. Втім, питання риторичне – рухати тут можна тільки Кремль", – зазначає блогер.

Він показав, що Ердоган діє за відпрацьованою схемою: спочатку загострює кризу і нав'язує противнику свої рішення. Сама криза готується стільки, скільки потрібно і розігрується напевно. Ніяка війна до переможного кінця в результаті президенту Туреччини не потрібна, оскільки в пріоритеті – постійна готовність йти на компроміс:

"Ердоган не заганяє щура в кут, але при цьому створює ситуацію, коли щур просто не може з цього кута вибратися".

У той же час у Путіна – все зовсім сумно.

"Кремль грає завжди "за обставинами" і виключно рефлексивно. Досягнуті результати ніколи не фіксуються дипломатично і політично -– за Путіним немає взагалі жодного рішення, яке стало б безперечним. Навіщо воювати, якщо ти не в змозі зафіксувати результат війни – загадка. Про характерну особливість російського верховного головнокомандувача тікати при перших ознаках небезпеки в затишне місце і категоричну нездатність до системних антикризових рішень немає сенсу і говорити. Боягузтво – друге ім'я нашого верховного. Улеслива пропаганда навіть тут примудрилася скласти байку про грізне російське сопіння із-за грубки, але в реальності все набагато прозаїчніше", – пояснює Мюрід.

Тому, впевнений він, у Карабасі навіть найскромніші результати на полі бою Ердоган перетворить на політичний розгром свого партнера. Його завдання – закріпитися в цьому регіоні, стати учасником переговорного процесу, узаконивши свій статус офіційно, а крім того, не давши Алієву остаточно перемогти, залишити його на короткому повідку і маніпулювати ним у разі необхідності.

Підсумком цього конфлікту стане наступне:

"Кремль же отримає не просто новий ніж в спину від партнера, але ще і буде виглядати як виключно ненадійний союзник не тільки для Вірменії, а взагалі для всіх, хто ще має дурість розраховувати на Москву хоч у чому-небудь. Всі вони отримають вельми вагомий аргумент на користь необхідності пошуку нових союзників замість цього непорозуміння, яке намагається претендувати на якийсь статус на території колишнього СРСР".

Нагадаємо, Азербайджан завдав точного удару по армії Вірменії.

Як повідомляла Politeka, Туреччина й Азербайджан завдали колосальної шкоди економіці РФ, деталі.

Також Politeka писала, що Ердоган розкусив Путіна і позбавив того звання головного миротворця.