Сонце вченості, що сходить: Азія стає центром освіти на планеті

Головним бенефіціаром народженої на Заході глобалізації виявилися ще вчора бідні й неосвічені країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Створивши сприятливі умови для приходу іноземних інвесторів, мінімізувавши втручання держави в економіку, знизивши податкові та митні ставки, викорінивши корупцію, маючи величезну кількість недорогої (а головне – нерозбещеної) робочої сили, Сінгапур, Гонконг, Тайвань і Південна Корея стали основними центрами, куди переносили свої виробництва європейські та американські компанії.

Добробут цих країн та кваліфікація їхніх співробітників стрімко зростали, західні бізнесмени відкривали для себе нові об’єкти інвестування: Китай, Таїланд, Індонезію, Малайзію, В’єтнам, Камбоджу – поки інвестиційно-промисловий бум не охопив весь регіон, перетворивши його на одну глобальну «майстерню світу». Наслідком чого стало безпрецедентне зростання економіки Східної Азії і добробуту її жителів.

Інвестуючи в майбутнє

Домігшись сталого зростання ВВП, держави регіону почали інвестувати значні кошти та зусилля в освіту і підвищення професійної кваліфікації своїх жителів.

Хоча визнані лідери Азіатсько-Тихоокеанського регіону – Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Корея і, звісно ж, Японія – першочергову увагу приділяли освіті задовго до того, як перетворилися на «азійських економічних тигрів». Політичним елітам, які проводять модернізацію своїх країн, полегшував завдання традиційний для конфуціанських суспільств культ освіти і знань, а також виняткова працелюбність і дисциплінованість населення.

Акцент у шкільній освіті зазначених країн (до яких пізніше долучився материковий Китай) було зроблено на наполегливу працю учнів і максимальне збільшення навантаження. При цьому особливу увагу приділяли вивченню математики, точних і природничих дисциплін, а також англійської мови. В колишніх колоніях Великобританії – Сінгапурі та Гонконзі – в багатьох школах викладають англійською (з поглибленим вивченням китайської). В інших школах, навпаки, навчання проводять китайською, але з поглибленим вивченням мови Шекспіра.

Батько-засновник Сінгапуру Лі Куан Ю вважав, що школярі, які отримують знання англійською, більше схильні до інноваційного мислення і затребувані на ринку праці. Водночас вони менш дисципліновані та наполегливі в набутті знань. Діти, які навчаються в китайськомовних школах, вирізняються кращою організованістю та дисципліною, мотивовані. Тому завдання керівників системи освіти – знайти розумний баланс між англійською та китайською мовами викладання, зазначав реформатор (до речі, сам Лі Куан Ю мав повністю англомовну освіту, а от своїх дітей віддав у китайські школи).

Зазначені фактори (правильно розставлені пріоритети, високі навантаження і вимоги разом із розумінням батьками важливості освіти і високою вмотивованістю й організованістю самих учнів, значні фінансові вливання), а також винятково високий соціальний статус вчителя (характерний, знову ж таки, для конфуціанської культури) зрештою дали потрібний результат. Про це красномовно свідчать дані останнього міжнародного порівняльного оцінювання знань школярів PISA, що проводить Організація економічного співробітництва і розвитку. Порівняльне оцінювання проводять у формі одночасного тестування 15-річних учнів у 72 країнах і територіях у трьох галузях: математика, природничі науки і читання.

Так-от, за даними дослідження PISA, країни Далекого Сходу майже повністю окупували першу десятку рейтингу. Перше місце заслужено дісталося Сінгапуру (що вкотре підтвердило правильність методів і підходів команди Лі Куан Ю), друге посіла Японія, четверте – Тайвань. 6 і 9 місця відповідно дісталися колишнім китайським колоніям Португалії та Великобританії Макао і Гонконгу (нині входять до складу КНР на правах автономних утворень). Сам Китай посів 10-е місце рейтингу. Ще 2 країни регіону – В’єтнам і Південна Корея – опинилися на 8 і 11 рядках.

Криза середньої школи на Заході

Для порівняння: серед європейських країн лише Естонія (3 місце) і Фінляндія (5-е) увійшли в топ-10. Великобританія опинилася на 15-ій сходинці, Німеччина – на 16-ій, США на 25-ій. До речі, правонаступник Радянського Союзу, що славиться своєю технічною освітою – Російська Федерація – затишно розташувалася на «почесному» 32-му місці, а в Україні тестування не проводили взагалі.

Таке відставання провідних західних країн від держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону в галузі шкільної освіти має подвійну причину. По-перше, як вже сказано, річ у фантастичному ривку, зробленому далекосхідними «тиграми» за останні десятиліття. По-друге, Європа і Північна Америка, на жаль, обрали згубний шлях зрівнювання і зниження освітніх вимог та стандартів, що проходить під гаслами «розвантаження» учнів й егалітарності освіти.

Так, догмою західної педагогічної школи стала необхідність підтримки не талановитих і працьовитих, а тих учнів, які з різних причин відстають. Замість підбору окремих програм і методик викладання для сильних і слабких учнів, ця концепція передбачає змішане навчання тих й інших. При цьому програми, звісно, пишуть так, щоб їх могли опанувати навіть найслабші.

Наприклад, у Канаді таблицю множення починають вчити лише в шостому класі. Зайве говорити, що учні, які не встигають, отримують практично всю увагу викладача. Додамо до цього те, що відмінники і середняки часто стають жертвами підліткового терору з боку хуліганів-однолітків, які навчаються з ними в одному класі (адже ділити класи за рівнем успішності – так неполіткоректно!), яких не можуть і не намагаються урезонити педагоги (не дай Бог, звинуватять у порушеннях прав дитини!).

На думку функціонерів західної педагогіки, завдання шкільної освіти – не накопичення знань, а надання навичок практичного використання знань. Звучить чудово, тільки не зовсім зрозуміло: як можна використовувати те, що перед цим не накопичено? Як, приміром, вирішувати найпростіші приклади у п’ятому класі, не знаючи таблицю множення? Питання риторичне.

Що ж стосується нашої країни, то, маючи цілий оберемок проблем (вкрай низька престижність роботи вчителя, а як наслідок – низька кваліфікація педагогічних кадрів; хронічне недофінансування галузі, побори, корупція тощо), українська педагогіка пішла шляхом бездумного копіювання найгірших західних рецептів. Так, презентована міністром науки і освіти Лілією Гриневич реформа освіти передбачає відмову від публічного виставлення оцінок (раптом хтось почуватиметься ніяково!), відмову від вивчення у перших класах таблиці множення (занадто навантажуємо дітей), відмову від техніки читання (знову ж таки – навіщо зайва змагальність), мінімізацію домашніх завдань і подальше «розвантаження» шкільної програми.

Пропонують перехід від концепції накопичення знань до вже згадуваної концепції їхнього використання. Втім, на практиці ми відійшли від системи накопичень уже давно: не кожен учень зараз зможе сказати, скільки буде, наприклад, сім помножити на вісім. Про щось складніше – теорему Піфагора або перший закон Ома – делікатно промовчимо.

Окрім цього, варто відзначити ініціативи дружини президента України Марини Порошенко з впровадження концепції інклюзивної освіти та організовану першою леді суспільну дискусію на цю тему. Тема, безумовно, важлива, але при цьому про те, як підвищити стандарти та якість вітчизняної освіти, як допомогти талановитим дітям, як зробити вітчизняну освіту більш конкурентоспроможною, чомусь не дискутують.

Вища школа

Усе сказане вище про проблеми західної середньої освіти практично не стосується освіти університетської. Західні (здебільшого – американські й британські) виші, як і раніше, найкращі на планеті, мають чудовий викладацький склад, фантастичну науково-дослідну базу і дають першокласну освіту за найкращими світовими стандартами. Так, у першій сотні найкращих університетів планети 41 – із США, 12 – із Туманного Альбіону, 6 – з Австралії, 3 – із Канади, 9 – із Німеччини, 3 – зі Швейцарії. А першу десятку взагалі повністю окупували університети Сполучених Штатів (8) та Сполученого Королівства (2).

Проте слід розуміти, що топові американські і британські (меншою мірою – європейські) виші перетворилися на гігантські освітні конгломерати, в яких навчаються студенти з усієї планети. І значна кількість слухачів Гарварда, Кембриджа і Массачусетського технологічного університету – вчорашні випускники загальноосвітніх шкіл Сінгапуру, Південної Кореї або Китаю. Частина з яких залишаться в США, а інші – повернуться на батьківщину (тим паче в тому ж Сінгапурі рівень життя значно вищий, а Китай у 2004 році встановив досить високі зарплати спеціалістам, які хочуть повернутися додому).

Хоча останнім часом ситуація й у вищій школі почала змінюватися. Так, науково-дослідна база провідних університетів Сінгапуру і Китаю практично не поступається європейським і американським. Багато зарубіжних дослідників воліють працювати в Китаї – хоча б тому, що вартість дослідів у Піднебесній значно нижча. У результаті публікації досліджень виходять відразу під двома «вивісками»: сінгапурського або китайського вишу і того західного університету, в якому працює автор. Серед основних напрямків досліджень провідних університетів регіону – мікробіологія, фармакологія і біотехнології, космічні технології, метал, генна інженерія. До речі, лабораторії таких технологічних гігантів, як Huawei, ZTE, Lenovo, розташовані саме на базі університетів.

Раніше ми говорили, що у сфері шкільної освіти Сінгапур прагне знайти оптимальне співвідношення між англійською та китайською мовами. Це не стосується вищої освіти – в цьому місті-державі вона ще в 70-х роках минулого століття повністю перейшла на англійську.

У Китаї, Кореї, Японії викладають своїми національними мовами. Але при цьому всі наукові праці публікують також англійською мовою, знання якої обов’язкове для всіх викладачів.

Перераховані фактори призвели до того, що протягом останніх років виші країн регіону займають дедалі вищі місця в світових рейтингах. Зараз у першій сотні – два університети з Китаю, три – з Гонконгу, два – з Японії, ще два – з Кореї. Обидва ВНЗ Сінгапуру також міцно влаштувалися в топ-100, причому один із них – Національний університет Сінгапуру (24 місце) – пропустив вперед лише виші з США, Великобританії і Канади. Як результат – студенти дедалі частіше віддають перевагу місцевим університетам перед поїздкою за океан. Тим паче за океаном вони все одно побувають: стандарт китайського навчання передбачає обов’язкове стажування за кордоном.

Наостанок можна дійти воістину цивілізаційного висновку: Захід дедалі активніше переїжджає на Схід. А над Сходом піднімається нове сонце.

Максим Вікулов