Вибори в Болгарії: тиха поразка симпатиків Кремля

Переконливу перемогу здобули прихильники європейського шляху розвитку країни, які не раз висловлювалися про кремлівську агресію вкрай жорстко. Водночас жодна партія не зможе сформувати уряд самостійно.

«Стоїть над горою Альоша»: як Москва нав’язувала Болгарії дружбу і братерство

У чомусь доля Болгарії вже дуже нагадує історію нашої країни. По-перше, і українці, і болгари століттями були змушені жити під чужим тиском. Остаточно втративши незалежність наприкінці XIV століття, Болгарія знову здобула її лише 500 років потому. По-друге, і українці, і болгари завжди були об’єктом уже дуже пильної і нездорової російської уваги.

Щоправда, якщо нашому народу, мові та культурі дуже часто взагалі відмовляли у праві на існування, то болгарам вічно нав’язували міф про слов’янсько-православне братство і непорушну російсько-болгарську дружбу. А попутно нав’язували і саму дружбу, часто самих болгар при цьому не питаючи. Крім того, невеликому балканському народу постійно намагалися навіяти думку, що своїм як мінімум двократним звільненням він навік зобов’язаний старшим російським братам. Хоча сам народ не завжди був радий визволителям.

Популярна в Росії XIX століття концепція слов’янофільства передбачала поневолення всіх слов’янських народів Російською імперією. «Ощасливити» у подібний спосіб передбачалося і болгар.

Поширенню пропагандистських міфів сприяли лінгвістичний фактор (болгарська і російська мови дійсно досить схожі), загальна православна релігія і загальна писемність на основі кирилиці, створеної саме болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм.

Дійсно, автономію від Османської імперії Болгарське князівство отримало в результаті російсько-турецької війни 1877-78 рр. Щоправда, загниваюча Порта все одно розпадалася на очах, тому свободу болгари отримали б і без допомоги Санкт-Петербурга. А ось повноцінній незалежності, проголошеної в 1908 році, болгари зобов’язані лише собі.

Подальші спроби росіян лізти із братньою любов’ю болгари зустрічали у штики. Причому у прямому сенсі слова: і в Першу, і в Другу світові війни Москва і Софія перебувала в окопах по різні боки від лінії фронту.

«Звільнивши» вкотре братів-болгар у 1944 році, Кремль тут же накинув на них нове, комуністичне, ярмо. Рівень втручання Москви у справи формально суверенної соціалістичної Болгарії був куди вищим, ніж у справи інших окупованих Радянським Союзом держав Центральної та Східної Європи. Болгарську Народну Республіку називали «16 республікою СРСР», а маріонеткова влада у своїх методах придушення опозиції геть копіювала напрацювання «старших братів»: чого лише варте вбивство дисидента Георгі Маркова агентами болгарського КДБ у самому центрі Лондона.

Попри те, що болгарські курорти Золоті піски і Сонячний берег були перетворені на всесоюзну здравницю, особливих симпатій до тодішніх русо-туристо болгари не відчували. «Альоша» – гігантська кам’яна статуя, яка зображає радянського воїна-«визволителя» – перетворилась на об’єкт презирства і глузувань.

Коли принципи важливіші за вигоди

Звільнившись від радянського диктату, країна розпочала будівництво ринкової економіки. Як і більшість інших держав регіону, вона вступила в ЄС і НАТО. До того ж рівень економічних зв’язків Москви і Софії не лише не знизився, але, навпаки, підвищився.

Росіяни міцно уподобали нові болгарські курорти і вийшли в лідери за кількістю покупців вілл й іншої курортної нерухомості, сукупна вартість якої – близько $15 млрд. РФ перебувала на другому місці серед зовнішньоторговельних партнерів Болгарії, переважно завдяки імпорту енергоносіїв (частка російського газу становить 85-95%). Спроби послабити газовий зашморг шляхом початку сланцевих розробок провалилися завдяки потужним протестам місцевих «зелених», які перебувають на утриманні у «Газпрому». Російські компанії інвестували значні суми в газорозподільні мережі і в мережі АЗС, у будівництво нових і модернізацію наявних атомних електростанцій.

Проте після початку агресії Кремля проти України офіційна Софія зайняла жорстку і послідовну позицію, засудивши агресора і підтримавши список санкційної політики ЄС. Болгарія, яка відчайдушно потребує нарощування енергетичних потужностей, зупинила будівництво росіянами АЕС «Белене», добудову «Росатомом» 7 блоку АЕС «Козлодуй» і вийшла із проекту зі спорудження спільного нафтопроводу Бургас-Александропулос. Зрештою, у 2014 році завдяки стійкості позиції Софії були поховані російські плани пустити газ в Європу в обхід України «Південним потоком».

Щодо заяв тодішнього президента Болгарії Росена Плевнелієва і прем’єр-міністра Бойко Борисова, то за гостротою вони поступалися хіба що риториці литовського лідера Далії Грібаускайте. Так, говорячи про російське вторгнення, у 2014 році голова болгарської держави заявив: «Зараз усім доводиться мати справу з агресивною і націоналістичною країною, на чолі якої перебуває президент, який дивиться на Європу як на супротивника, а не як на партнера», «така держава просто не має права вирішувати долю сусідньої України».

На жаль, принциповість і вірність європейським цінностям маленької балканської країни в Берліні і в Вашингтоні як годиться не оцінили. Болгарські фермери не отримали належної компенсації від ЄС за втрати від російських продовольчих контрсанкцій. Американська корпорація «Вестінгхауз» не поспішає інвестувати в добудову сьомого блоку АЕС «Козлодуй», а європейці безнапасно поховали проект спорудження газопроводу «Набукко», який дав би можливість Софії знайти альтернативу російському газу і заробити на його транзиті.

Проросійські сили: загроза реваншу

У листопаді минулого року в Болгарії відбулися президентські вибори, які несподівано для багатьох виграв кандидат від соціалістів Румен Радев, що ратує за поглиблення зв’язків із РФ і критикує антиросійські санкції.

Утім, сам по собі проросійський президент здатний зробити не так багато, бо Болгарія – парламентська республіка. Але голова уряду Бойко Борисов, який публічно підтримує іншого кандидата, сприйняв перемогу Радєва як особисту поразку. У підсумку кабінет Борисова пішов у відставку, а у країні були оголошені позачергові парламентські вибори.

Цікаво, що під час передвиборчої кампанії правляча партія ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) намагалася уникати прямої критики на адресу Росії. Навіть партійний лідер і колишній прем’єр Бойко Борисов указував, що санкції ЄС не спрямовані проти російської держави, а лише проти винних в анексії Криму та дестабілізації Донбасу. А ось їхні опоненти з Болгарської соціалістичної партії вельми активно педалювали тему скасування антиросійських санкцій, аж до обіцянки заблокувати подовження таких в червні.

Безпосередньо перед виборами видання The Wall Street Journal оприлюднило перехоплений болгарськими спецслужбами 30-сторінковий документ, що містить розроблену російськими політтехнологами детальну стратегію, яка, можливо, допомогла Румену Радєву перемогти на вищезазначених президентських виборах.

Чи вплинуло оприлюднення документа на розподіл електоральних симпатій, достеменно невідомо. Але на виборах, що відбулися 26 березня, правоцентристи з ГЄРБ суттєво обійшли московських симпатиків-соціалістів, отримавши 32,65% голосів проти 27,2% у БСП. Хоча всю виборчу кампанію опоненти йшли нога в ногу.

Як складеться коаліційний пазл

Тепер головна проблема в тому, що жоден із фаворитів виборів не отримає достатньої кількості депутатських мандатів, щоб сформувати уряд одноосібно. А партнер ГЄРБ у нинішній коаліції – правоцентристський Реформаторський блок – не подолав чотиривідсотковий бар’єр, опинившись за бортом болгарського парламенту.

Відповідно, у країні стартують перемовини з метою формування коаліції. Широка коаліція двох партій-переможців практично виключена: занадто великі розбіжності між консерваторами і соціалістами. А малі партії, що пройшли в найвищий законодавчий орган, вельми специфічні.

9,07% отримав євроскептичний блок «Об’єднані патріоти», куди увійшли націоналістичні «Національний фронт порятунку Болгарії», «Болгарський національний рух» і відверто прокремлівська партія «Атака». З огляду на ідеологічні розбіжності проєвропейської ГЄРБ і антиєвропейських «Патріотів», ймовірність їхнього об’єднання тягне до нуля. А ось альянс «Патріотів» і соціалістів уявити куди простіше – прецеденти в 2013 році вже були.

«Рух за права і свободи», що фінішувала на четвертому місці з 8,99%, – партія турецької національної меншини (близько 10% громадян Болгарії – етнічні турки), яка виступає за європейські цінності. Але є ризик, що партія підтримає офіційну позицію Туреччини щодо ЄС, яка останнім часом значно погіршилася.

Остання сила, яка пройшла в болгарський парламент, – партія «Воля» бізнесмена Васелина Марешкі (4,15%) – виступає за поглиблення європейської інтеграції, соціально орієнтовану економіку і рівноправність, а також – за розвиток двосторонніх економічних відносин із Росією. Як вмістити всі ці гасла в одному флаконі, Марешкі не пояснює. Саме тому його часто і заслужено звинувачують у популізмі.

До того ж блок «Об’єднані патріоти» заявив про бажання вести коаліційні перемовини з усіма, за винятком протурецького «Руху за права і свободи». «Рух» також дав зрозуміти, що не проти взяти участь у формуванні уряду. Готовий приєднатися до коаліції і лідер «Волі» за умови врахування соціальної частини програми їхньої партії.

Формування коаліції навколо партії ГЄРБ збереже прозахідний курс нинішнього уряду та європейський підхід до санкційної політики. Однак нам уже зараз варто готуватися до пом’якшення риторики офіційної Софії щодо Москви, бо жоден із можливих партнерів ГЄРБ не поділяє жорстких поглядів команди Бойко Борисова.

Якщо ж правоцентристи не зможуть сформувати коаліцію, право спробувати щастя отримають соціалісти. У разі їхнього успіху, нам доведеться готуватися до певного крену Болгарії у бік Кремля.

Нарешті, якщо коаліція так і не буде сформована, у країні відбудуться ще одні позачергові вибори.

Україні в цій ситуації потрібно проводити систематичну роботу, спрямовану на посилення інформування всіх болгарських політиків про поточну ситуацію в нашій країні. Необхідно інтенсифікувати багаторівневий діалог, перш за все на парламентсько-урядовому рівні. Слід пам’ятати: Москва працює і працюватиме з Софією дуже активно, тому вітчизняному МЗС ніяк не можна сидіти, склавши руки.

І ще один надто важливий для нашої країни момент – Болгарія головуватиме в Європейському Союзі в першій половині 2018 року. Відповідно, зовнішньополітичному відомству необхідно зосередитися на підготовці Болгарії до цієї місії, аби домогтися максимального врахування інтересів Києва і не допустити ініціатив, спрямованих на пом’якшення позиції Брюсселя щодо Росії.

Максим Вікулов