Варшава проти Брюсселя: як Польща стає ізгоєм усередині ЄС
Країна, яка зовсім нещодавно символізувала реформи та прогрес, стала асоціюватися з авторитаризмом, реакцією і нетерпимістю. А влада загрузла у виснажливій війні проти опозиції, громадянського суспільства, ЗМІ, найближчих сусідів і всього європейського співтовариства.
Приклад для наслідування і регіональний лідер
Після демонтажу комуністичної системи в Центральній і Східній Європі Польща за відносно короткий час стала символом успішних реформ і позитивної трансформації. Результатом «шокової терапії», повальної приватизації і тотальної лібералізації економічного життя урядом Валенси-Бальцеровича стало різке зростання ВВП. Окрім того, країна отримала від ЄС десятки мільярдів євро безоплатної допомоги в рамках підготовки до вступу в Союз.
Заокеанський вояж фрау Меркель: до чого домовилися Вашингтон і БерлінВільна економіка, низькі податки і гроші Євросоюзу створили неймовірно сприятливе інвестиційне середовище, і капіталовкладення у Польщу буквально ринули звідусіль. Після вступу країни в ЄС польська економіка продовжувала зростати не менш динамічно. В результаті країна стала одним із найважливіших аграрних і переробних центрів об’єднаної Європи, середня зарплата перевищила тисячу євро, а мільйони поляків переселилися в Німеччину і Великобританію, ставши джерелом кваліфікованої робочої сили на заході континенту і солідних валютних надходжень для польської економіки.
Не менш, якщо не більш, успішно інтегрувалася країна і в політичні структури ЄС. За час правління політичної партії «Громадянська платформа» польська еліта стала частиною загальноєвропейського, навіть західноєвропейського істеблішменту. Голос Варшави переконливо звучав при обговоренні будь-яких питань на полях Брюсселя, а авторитет і фактичну вагу Польщі перевершили її економічні і демографічні показники. Найяскравішим визнанням цього стало обрання прем’єр-міністра Польщі – лідера «Громадянської платформи» Дональда Туска – президентом Європейської Ради.
Успішна економіка, вивірена зовнішня політика й авторитет у Брюсселі дозволили Варшаві стати визнаним регіональним лідером. Польща грала провідну роль й у «Вишеградській четвірці», й у проекті «Східне партнерство». Остаточно, як тоді здавалося, примирившись з українцями, Польща взяла на себе роль адвоката нашої країни в ЄС, лобіюючи інтереси Києва в Брюсселі, ділячись з українською владою власними рецептами успішних реформ і виступаючи посередником у кризові моменти української історії, наприклад під час акції «Україна без Кучми», Помаранчевої революції та Євромайдану.
Серед польських політиків та інтелектуалів знову стала популярною ідея видатного польського філософа Єжи Гєдройця про створення «Міжмор’я» (Intermarium) – економічного й оборонного союзу країн Східної Європи, що лежать між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями. Згідно з концепцією адептів «Міжмор’я», до об’єднання могли б увійти Україна, Польща, країни Балтії, Молдова, Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина, Угорщина і Хорватія. Провідна роль і останнє слово залишалися б, само собою зрозуміло, за Варшавою.
Будапешт у Варшаві
Проте не всіх у Польщі влаштовував такий стан справ. Ліві критикували економічну модель за низькі соціальні витрати, високий пенсійний вік та зростання майнової нерівності. Націоналісти висловлювали невдоволення тим, що високий ступінь інтеграції в Європу розмиває польську ідентичність і витісняє католицькі цінності.
Вірні Євросоюзу: що означає московська поразка в НідерландахУнаслідок зростання невдоволення в 2015 році до влади прийшла правоконсервативна партія «Право і Справедливість», послідовно вигравши місцеві, президентські і парламентські вибори та сформувавши уряд. Примітно, що права партія за ідеологією «Право і Справедливість» використовувала типово соціалістичні гасла і підходи в економіці: виборчу кампанію вели під гаслом зниження пенсійного віку, збільшення мінімальної оплати праці та соціальної підтримки багатодітних сімей.
Свого часу лідер ПіС Ярослав Качинський пообіцяв побудувати «Будапешт у Варшаві». Під цим мали на увазі створення в Польщі подібності помірно авторитарного режиму угорського лідера Віктора Орбана, який зберігає владу завдяки націоналістичній риториці, щедрим соціальним виплатам та контролю над ЗМІ, що дозволяє щоразу вигравати вибори за рахунок голосів виборців із низьким рівнем доходів і освіти. Монополізувавши владу, лідери ПіС – президент країни Анджей Дуда, прем’єр Беата Шидло і сірий кардинал, що стоїть за лаштунками, Ярослав Качиньський – взялися втілювати свої плани в життя.
Насамперед переможці істотно знизили пенсійний вік, а також стали доплачувати 500 злотих (близько 120 євро) на місяць сім’ям, які виховують другу та кожну наступну дитину. В результаті народжувати справді стали більше, але лише в бідних і часто не найбільш благополучних сім’ях. Пенсійні ініціативи призвели не лише до негативних змін у структурі зайнятості населення, але й істотно збільшили навантаження на бюджет, що спричинило збільшення податків і зростання бюджетного дефіциту. Економічне зростання сповільнилося з 3,5% до 2,5%, злотий дешевшає до євро і долара.
У справі консолідації влади Качиньський і компанія спробували контролювати Конституційний суд, призначивши туди лояльних суддів, а також політику державних ЗМІ, змінивши все керівництво вищої та середньої ланки. Протягом півроку з Польського радіо та TVP звільнили близько двохсот співробітників, а на їхнє місце прийшли журналісти правих інтернет-порталів, які не мали досвіду роботи в студії.
Новації Єврокомісія розкритикувала, вони викликали багатотисячні маніфестації у Варшаві та інших містах. Офіційна Варшава образилася на еврокритику і вимагала вибачень. Тих демонстрантів, які намагаються привернути увагу світової громадськості до процесів у Польщв, Качинський назвав «зрадниками» з «генами поляків найгіршого ґатунку», які «доносять на Польщу іноземцям». Дуже по-путінськи.
На схожість кліше Качиньського з пасажем Володимира Путіна про «націонал-зрадників» звернули увагу не лише в ЗМІ, а й у польському Сеймі. Так, парламентарій Роберт Кропивницький заявив: «Ви вже путінські стандарти вводите в обіг. Сам «хазяїн» пишався б вами».
Симптоматично, що спроби побудувати авторитаризм із польським обличчям супроводжує гра на націоналістичних і клерикальних настроях.
«Право і Справедливість» із непідробною симпатією ставиться до так званого «Маршу незалежності» — щорічного параду націоналістів 11 листопада. Вона щедро роздає фінансування «патріотичним» фондам, декларує бажання виховувати в співгромадянах націоналістичні почуття.
Уже понад 20 років у Польщі можна перервати вагітність, лише якщо вона загрожує життю матері, настала внаслідок зґвалтування, кровозмішення або ж плід має невиліковні генетичні відхилення. Але навіть такі винятки ревнителям польської духовності здалися занадто м’якими і ліберальними, і за ініціативою ультракатолицької громадської організації Ordo Iuris депутати ПіС намагалися протягнути через парламент цілковиту заборону абортів. У відповідь сотні тисяч жінок у вересні та жовтні минулого року вийшли на вулиці, змусивши владу тимчасово відступити.
Апофеозом релігійного абсурду стала церковна церемонія за участі президента країни Анджея Дуди, на якій Ісуса Христоса проголосили королем Польщі.
Східна політика
У східній політиці багато хто очікував від Ярослава Качинського, який щиро вважає кремлівський режим відповідальним за вбивство свого брата Леха під час Смоленської авіакатастрофи, інтенсифікації польсько-українського діалогу та нових зусиль у напрямку побудови Балто-Чорноморської дуги (яку нині прийнято називати проект «Міжмор’я»).
Південна Корея: імпічмент під акомпанемент ядерних ракетЗамість цього ПіС вирішила знову згадати історичні образи, що вилилося в постанову Сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом польського народу з боку українських націоналістів. При цьому ухвалення постанови супроводжувалося нагнітанням відвертої антиукраїнської істерії.
Окрім того, з приходом до влади польських націоналістів серйозно охололи відносини Польщі та Литви. Варшава звинувачує Вільнюс у дискримінації польської меншини, яка нібито має місце, а пропозиції литовських політиків про відновлення повноцінного діалогу залишаються без належної відповіді.
Симптоматичним є і призначення головою Інституту національної пам’яті Ярослава Шарека, який готовий оскаржувати відповідальність поляків за вбивства євреїв у Єдвабному.
Найгірше у керівної у Варшаві націоналістично-клирикальной верхівки справи на європейському напрямку. Критику європейським істеблішментом політики ПіС щодо Конституційного суду та ЗМІ зустріли вкрай болісно. Брюссель і Берлін звинуватили в диктаторських замашках, а канцлера Німеччини Ангелу Меркель провладні медіа неодноразово зображували у нацистській уніформі або в оточенні гітлерівських радників.
Окрім цього, Берлін не влаштовує Качиньського, Шидло і міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського й з інших причин: зростання ролі Німеччини в ЄС, прихильне ставлення Ангели Меркель до біженців і бажання зобов’язати інші держави-члени ЄС до відповідальності за міграційну кризу.
Варшава наполягає на неприпустимості втручання Німеччини та Євросоюзу у внутрішні справи суверенних держав і на зменшенні регулювальної ролі Брюсселя. Проте подібна гордість аж ніяк не заважає Польщі приймати щедрі дотації від ЄС, залишаючись найбільшим одержувачем дармових європейських грошей.
Щорічна допомога країні становить близько 11 млрд євро. З моменту вступу в об’єднання у 2004 році й до 2014 р. Польща отримала 101,3 млрд євро допомоги в рамках програм, спрямованих на підвищення рівня життя та конкурентоспроможності польської економіки. З 2014 по 2020 р. планує отримати ще 105,8 млрд.
Найбільше протиріччя оголилися на початку березня 2017 року, коли офіційна Варшава ні з того ні з сього виступила проти переобрання Дональда Туска на посаду глави Євроради. Замість нього висунула кандидатуру його однопартійця – відомого європарламентаря Яцека Саріуш-Вольського. Що змусило авторитетного політика погодитися на цю авантюру, залишається загадкою. Адже він не міг не розуміти, що шанси на його обрання дорівнюють нулю.
У підсумку Саріуша-Вольського виключили з «Громадянської платформи», він серйозно зіпсував стосунки з керівництвом Європейської народної партії. Дональд Туск отримав голоси усіх 27 країн-членів ЄС, за винятком рідної Польщі, та продовжив свою каденцію.
У Варшаві вдали, що змирилися з поразкою в затіяному ними ж дипломатичному конфлікті – президент країни Анджей Дуда привітав Туска з обранням. Проте тепер керівництво ПіС, схоже, має намір вставляти палиці в колеса Брюсселю усюди, де можна. Зокрема, реальний господар країни Качиньський і формальний глава уряду Беата Шидло вже пригрозили заблокувати Римську декларацію ЄС, поставивши тим самим під загрозу ідею «Європи різних швидкостей», яку просувають лідери Німеччини, Франції, Італії та Іспанії.
Результатом політики керівної партії «Право і Справедливість» стало роз’єднання польського суспільства та різке падіння авторитету Варшави на світовій арені. У Берлініта Брюсселі тепер не вважають за потрібне навіть обговорювати ініціативи польського режиму. Зіпсувавши відносини з найближчими сусідами, країна позбулася статусу регіонального лідера та надовго поховала концепцію «Міжмор’я». Економічні показники скорочуються, зате телебачення, що служить вдалі, розповідає про духовні скрєпи і бездуховний Заход, кривавих бандерівців на Волині й утиски польськомовних в Литві. А великий і мудрий національний лідер коли-не-коли пожурить націонал-зрадників і всяких інших поляків «найгіршого сорту».
Максим Вікулов