Час «чорних лебедів»: як складеться доля найскандальніших політиків 2016 року

В Україні не нова ситуація, коли вирішальну роль у політиці відіграють не лідери партій, прем’єри чи президенти, а «новачки» чи взагалі несподівані персонажі. Термін «чорний лебідь» застосовується для характеристики непередбачуваної події, що згодом має значущі наслідки. У вітчизняній політиці її гравці та події не відокремлені один від одного.

Свого часу ключову роль у проголошенні незалежності зіграли дисиденти-депутати В’ячеслав Чорновіл та Левко Лук’яненко; на хвилі акцій «Україна без Кучми» виросла ціла низка майбутніх політичних зірок від Юлії Тимошенко до Юрія Луценка; так сталося з Помаранчевою революцією, де помітним гравцем вперше в політиці став Петро Порошенко та ледь не половина складу двох останніх урядів; Євромайдан 2013 року почався зі заклику журналіста, а зараз уже депутата, Мустафи Найєма «попити чай».

У 2016 році на обрії української політики з’явилися вже нові «чорні лебеді»,, в яких є різні шанси на помітну роль у подальшій історії України.

Від «української Жани д’Арк» до «агента Кремля»

Історія Надії Савченко стала однією з головних політичних подій України в 2016 році. Полонена Росією льотчиця змусила говорити про себе весь світ, завдяки мужній поведінці під час суду: голодування, палкі промови на камери, вишиванка за ґратами, зворушливі листи з в’язниці.

Куди більше українці були здивовані тим, що відомий своєю жорстокістю Володимир Путін звільнив Савченко у травні цьогоріч. Зустріч в аеропорту, перша прес-конференція, перші візити до Верховної Ради відбувалися у щільному оточенні телекамер, а на інтерв’ю з героєм України журналісти вишиковувалися на місці наперед.

«Злий жарт зіграла з нею сама ситуація, в якій вона опинилися, – вважає політолог Володимир Фесенко. – Суд і її мужність зробили з неї героїню, але це її і зламало. Сформувались неадекватні очікування, вона почала сприймати себе месією та рятівником України, хоча навіть інтелектуально не була до цього готова».

Менше ніж за місяць після звільнення з вуст Савченко почали лунати дивні промови. «Необхідно говорити напряму з лідерами «ЛНР» і «ДНР». Якщо треба домовлятися зі Захарченком чи Плотницьким – я до цього готова», – заявила вона вже на початку червня.

Ця зустріч відбулася в Мінську у грудні і викликала не лише обурення медіа та політикуму, а і спричинило її виключення з ПАРЄ, із фракції «Батьківщина» та обмеження доступу до державної таємниці в парламентському Комітеті з оборони.

Оцінки експертів щодо політичного майбутнього Савченко наразі критично розходяться. Якщо журналіст та політолог Олесь Доній називає її «проектом Банкової для розпорошення патріотичного електорату» і відмовляється прогнозувати її політичне майбутнє, то політолог Олександр Палій вважає її «розкритим агентом, який може зібрати гроші спонсорів та поїхати кудись відпочивати».

Більшість експертів зійшлися в тому, що політичного майбутнього в Надії Савченко, попри оголошення про створення партії, майже немає. Єдиним, хто з цим категорично не погодився, став директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

«Савченко може зайняти нішу «патріотичної партії миру», якої поки у країні немає взагалі. Презумпція невинності грає в політиці ключову роль. Опозиційний блок асоціюється з Партією регіонів, патріотичні партії виступають яструбами і вимагають блокади Донбасу, Блок Петра Порошенка дедалі більше набирає негативного іміджу провладної партії, – наводить приклади Карасьов. – А Савченко і воювала, і в полоні була, і хоче йти домовлятися напряму з бойовиками. Цього собі не можуть дозволити ані Опозиційний блок, ані Народний фронт».

Сірий кардинал Порошенка

Один із найближчих друзів і давніх бізнес-партнерів Петра Порошенка Ігор Кононенко прийшов у політику вперше через список БПП на парламентських виборах 2014 року. Весь 2015 рік він був одним із найменш помітних депутатів президентської фракції. Але на початку 2016 року саме він призвів спочатку до відставки міністра економічного розвитку Айвараса Абромавічуса, а згодом ланцюжком підтягнулась і відставка всього уряду Арсенія Яценюка.

Закордонний міністр-реформатор напряму звинуватив Кононенка в тому, що він нав’язував йому в заступники свого партнера Андрія Пасішника, який мав «відповідати» за всі державні підприємства в нафтогазовій галузі. Абромавічус також окремо зазначив, що саме Кононенко чинив активний спротив антикорупційним реформам у його міністерстві.

Тривале розслідування НАБУ ні до чого не привело. Попри оголошену підозру за дуже важко доказовою статтею – «втручання в діяльність державного службовця» – Пасішника призначили заступником директора державного підприємства «Нафтогаз України». Самого Кононенка не лише не виключили із БПП, а і призначили заступником фракції.

Експерти вважають, що протягом 2017 року на Банковій визначаться: або продовжити курс на корупційне «кураторство» держпідприємствами з боку Кононенка, або скандального нардепа можуть «випхати» з політичного Олімпу.

«У президента таких приятелів мішок і на його поводу він не ітиме, – вважає Олександр Палій. – Демонстрації того, що такого незаконного пролобіював Кононенко – немає. Багато розповідають, але ані доказів, ані корупційної складової ніхто так і не довів. Ба більше, я певен, що якщо Кононенко потрапить у скандал, в якому будуть докази, президент його не захищатиме».

Проблема не лише у прагненні владної верхівки зберегти корупційні схеми навколо державних компаній, а у зміні самої політичної культури України, зауважують політологи. Якщо до 2014 року «підкилимне» вирішення питань було абсолютно звичним явищем, наразі українці ставляться з пересторогою до будь-яких «рішал» при владі.

«Кононенко не звертає уваги на скандали та звинувачення, чим підтверджує спроби виставити його «чортом». Технологія концентрації суспільної недовіри до певної групи провладних політиків не нова: це були «любі друзі» Віктора Ющенка, «сім’я» Януковича тощо, – нагадує Володимир Фесенко. – Коли суспільство прагне до публічної політики, «гра в мовчанку» не сприймається. Тому або Банкова робитиме з нього публічнішу постать із значними повноваженнями, або його з політики посунуть».

Корупціонер із «записами в кабінеті президента»

Олександр Онищенко багато років був успішним бізнесменом у газовій галузі. У 2012 році він обрався депутатом від Партії регіонів, а в 2014 році пішов за мажоритарним округом, де своїх кандидатів не виставила жодна прохідна партія.

Напевно, про візити Онищенка до кабінету президента та координацію підкупу депутатів під час ключових голосувань ніхто б і не дізнався, якби не спрацювало НАБУ. Депутату висунули звинувачення в організації корупційної схеми на астрономічну суму 3 мільярди гривень. Після непевних спростувань і тривалої процедури зняття недоторканості, Онищенко втік спочатку до Москви, а потім осів у Лондоні, звідки розкидається гучними звинуваченнями.

Зокрема, нардеп заявив, що вів записи розмов із президентом у його кабінеті та заплатив давньому другу Порошенка Давіду Жванії $6 млн за реєстрацію на виборах. У відповідь СБУ звинуватило Онищенка в державній зраді та співпраці із ФСБ.

Утім, політологи зауважують, що аналогій із «плівками майора Мельниченко» вже немає. Крім того, що більшість скандальних свідчень Онищенка свідчать проти нього ж самого, зовнішньої зацікавленості потужних геополітичних гравців у використанні його «записи» немає.

«Політичних сил, які могли б підняти свідчення Онищенка на щит, ні ззовні, ні зсередини немає. Носій інформації в політичних викриттях грає більшу роль, ніж зміст самої інформації, – вважає Карасьов. – Він може говорити абсолютну правду, але якщо йому не довіряють, ця інформація не сприйматиметься».

Наразі «Санта-Барбара імені Онищенка» завершилася тим, що він заявив про передання американським спецслужбам доказів про корупційні дії найближчого оточення президента. До того ж нардеп нервує Банкову особистим знайомством із наступним президентом США Дональдом Трампом.

«Тіньове фінансування політиків чи вирішення ключових питань використовують і в західних країнах, але в нас це набирає обертів катастрофи, – каже Володимир Фесенко. – От тепер своєю помстою він намагається поставити владу в залежність від себе. Можливо, сам скандал стане певною протиотрутою і політики уникатимуть зв’язків із подібними людьми. Наразі Онищенко – це діагноз політичної корупції. Дозволивши йому повернутися в українську політику, влада остаточно себе дискредитує».

Судово-прокурорський «рішала»

Бізнесмен із підозрілим та конфліктним минулим Олександр Грановський раптом для багатьох опинився під номером 58 у передвиборному списку БПП. За час бізнес-кар’єри йому закидали рейдерство торговельних центрів SkyMall і РайON та корпоративний конфлікт навколо компанії «Вік Ойл».

Пан Грановський – один із найменш помітних депутатів у Верховній Раді: жодного разу не виступав із трибуни, не подав жодного депутатського звернення чи запиту і виступав співавтором законопроектів, які писали його колеги, а не він сам.

На початку квітня нардеп Сергій Лещенко звинуватив тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна в тому, що в його відомстві з’явився «департамент Кононенка-Грановського» – підрозділ, який займався політично вмотивованими справами: від екс-заступника генпрокурора Віталія Каська до голови Центру із протидії корупції Віталія Шабуніна і тодішнього лідера партії «Укроп» Геннадія Корбана.

У продовження історії у травні цьогоріч журналісти програми «Схеми» зняли на камеру зустрічі Олександра Грановського з суддями та прокурорами, які ведуть спільні справи.

Згодом про Грановського почав згадувати з Лондона Олександр Онищенко, а сам нардеп почав «відмивати репутацію» організацією зустрічі вже нового генпрокурора Юрія Луценка із правоохоронними органами Кіпру та Австрії. Останні згадки про «куратора по-новому» з’явилися у грудні: той самий Сергій Лещенко звинуватив Грановського в «керуванні» новоствореним НАЗК, яке, замість перевірки підозрілих електронних декларацій, почало свою роботу з переслідування далеко не найбагатшого нардепа.

На тлі бажання Банкової взяти під контроль Державне бюро розслідувань, яке має остаточно забрати у прокуратури всі слідчі повноваження, експерти прогнозують, що за «кураторство» над новим органом, ймовірно, відповідатиме саме Грановський. Якщо це станеться, нардеп стане найвпливовішою людиною влади щодо контролю правоохоронних органів.

«Якщо в рамках реформування правоохоронних органів, він впливатиме на призначення і це буде помітно, це спрацює і проти Грановського, і проти президента, – прогнозує Володимир Фесенко. – Тут краще діяти методами Луценка: поєднувати публічну риторику з кулуарними способами вирішення питань. Тому, гадаю, що Банкова зробить ставку на нових людей, хоча б формально незаплямованих, хай навіть без досвіду роботи, бо якщо ці питання вирішуватиме саме Грановський – ризиків для Банкової більше».

Знак чотирьох

Зрозуміти, як складеться доля української політики наступного року через появу «чорних лебедів», можна буде за чотирма ключовими подіями, які мають чи можливо стануться: призначення керівництва Державного бюро розслідувань, завершення конкурсу до оновленого Верховного суду, результати хвилі виборів в Європі, унаслідок чого ключові країни Євросоюзу можуть очолити проросійські лідери та перевибори у Верховну Раду, які прогнозують багато екпертів.

Кожна з цих подій може або підсилити і надати новий подих перерахованим вище політикам, або остаточно посунути їх із політичної сцени.

Ілля Лукаш