Криза патріотизму – хто захистить Україну від повномасштабної війни

Два з половиною роки триває збройний конфлікт, нав’язаний Україні. Багато загиблих і поранених серед військових і мирного населення. Сотні тисяч переселенців, які не можуть налагодити життя на новому місці. Тисячі демобілізованих, які не можуть знайти себе в мирному житті. Проблеми в економіці й надалі загострюються, інфраструктура частини Донецької та Луганської областей зруйнована.

Ніхто не очікував, що все так затягнеться. «Перегоріли» навіть найпалкіші патріоти. Деяким із волонтерів просто вже не вистачає сил і часу, деякі з них відійшли від справ, виявивши привезені минулої зими на фронт «буржуйки» в навколишніх металоприймальнях. «Добре, що хоч не тепловізори…» – зітхають утомлені волонтери.

Розпочатий – згідно з черговим раундом переговорів у Мінську – процес відведення українських військ і озброєних формувань «ДНР/ЛНР» від лінії протистояння не означає, що війна близиться до кінця. З боку псевдореспублік тривають регулярні обстріли. Українські військові на передовій вважають, що їхній відхід використають бойовики для захоплення залишених позицій. Поведінку російської сторони передбачити неможливо. Чого нахабні вимоги РФ, які варті нещодавно прозвучали, про термінове скасування санкцій. А тому загроза повномасштабного вторгнення залишається.

Іще з весни 2014 року була помітною розгубленість української влади, за якою погано приховували  відсутність чіткого плану дій для населення на випадок серйозного військового наступу. Тоді в містах із ентузіазмом розчистили кілька бомбосховищ, а телевізор  цілий місяць крутив передачі про те, як себе поводити підчас ракетних і артобстрілів. «Червоний хрест» організував курси з надання першої медичної допомоги. На цьому заходи з цивільної оборони скінчилися.

Сьогодні Міністерство оборони запевняє нас у тому, що армія готова до прямого конфлікту з озброєними силами РФ. От тільки не говорять, що конкретно робити громадянам у разі вторгнення. Втім, спілкуватися з народом будь-яка українська влада не хотіла, не вміла і досі вважає нижчим за свою гідність. Тому українці звикли покладатися на себе. А отже, в разі загострення конфлікту кожен буде вибирати власну стратегію дій.

Фахівці з соціологічної служби Activegroup і журналісти Politeka поцікавилися питанням, що  робитимуть громадяни країни в разі повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.

Любителі точних цифр і графіків знайдуть вичерпний статистичний звіт  наприкінці статті. Зараз же – загальна аналітична картина, зробимо акцент лише на найбільш значущих результатах.

До чого ми готові

Ми обрали чотири міста, які в разі загострення конфлікту матимуть вирішальне значення: Київ, Харків, Одеса, Дніпро. У цих містах людям ставили одне і те саме питання: «Що ви робитимете в разі повномасштабної озброєної агресії з боку РФ?».

Середня «температура в палаті» має такий вигляд. Це великі цифри щодо всіх чотирьох міст.

опір агресії 

• Буду волонтером, збиратиму кошти і необхідні ресурси
• Допомагатиму військовим через волонтерів
• Допомагатиму військовим за допомогою державних органів
• Піду до армії
• Піду в добровольчий батальйон

підтримка агресії або пасивно-уклоністська реакція

• Нічого не робитиму
• Покину країну на час війни
• Допомагатиму РФ
• Важко відповісти

За рівнем готовності людей до опору міста розмістилися  в такому порядку: Дніпро – Київ – Одеса – Харків. Найбільше готовим до опору є Дніпро, а найменше – Харків.

За другою групою відповідей міста розмістилися в зворотній послідовності. Щоправда, з деяким нюансом. Найменше брати участь у конфлікті, а також явно чи приховано підтримувати його хочуть одесити, а лише потім харків’яни. Одеса – Харків – Київ – Дніпро.

Відповідно, й міста розділилися на дві групи. Такий вигляд мають узагальнені дані двох пар міст. Пасивність, невпевненість у своїх діях і готовність залишити країну значної частини мешканців Харкова і Одеси можна пояснити прикордонним розташуванням цих міст. Від початку конфлікту Харків і Одеса постійно  в стані стресу і  «розкачки», яка періодично посилюється. І, звісно, місцеві мешканці розуміють, що початковий і основний удар припаде саме на їхні міста.

Відзначимо, однак, що при цьому кількість потенційних колаборантів відрізняється не набагато у всіх чотирьох містах.

Найпатріотичнішим містом в Україні як було, так і залишається, Дніпро. У 2014-му році, тоді ще в Дніпропетровську, місцеві еліти почали витрачатися на війну, з’явилися добробати. Патріотизм став спільною ідеологією та «візитною карткою» міста. Але трапляються і перегини на місцях, зашкалює доза «жовто-блакитних» паличок у суші-барі.

Сьогодні Дніпро лідирує серед усіх чотирьох міст за готовністю до опору агресії і менше всіх готовий допомагати РФ. Ба більше, що робити під час вторгнення, теж найкраще знають у Дніпрі.

Лише кияни випереджають Дніпро за показном, скільки мешканців покинуть країну в разі повномасштабної війни: 6,9% опитаних киян проти 7,1% у Дніпра. Але хіба не можна пояснити це тим, що кияни просто сподіваються, що фронт до них не дійде? Як відомо, любити тещу і бути патріотичним просто лише на відстані.

Україна не готова воювати

Лише в Дніпрі учасники опитування сказали про те, що в разі військової агресії з боку РФ, вони готові йти в добровольчий батальйон або до армію (третя і четверта позиція в рейтингу дій у разі агресії). В інших містах іще менше охочих захищати батьківщину зі зброєю в руках.

Найпоширеніший варіант, який обирають мешканці всіх міст, – тилова підтримка військових. Допомагати військовим через волонтерів. Невеликий внесок, щоб не почуватися боягузом. «Воювати я все одно не вмію».

У Харкові майже половина опитаних обрали варіанти «нічого не   робитиму» і «важко відповісти». Крім загальної втоми від війни мешканців міста, яке взяло на себе основний тягар щодо переселенців і поранених, тут видно і розгубленість тих харків’ян, які налаштовані проросійськи, але розуміють, що безпосереднє військове вторгнення в будь-якому разі не обіцяє їм нічого хорошого.

Цікаво, що наступним містом, в якому не мають чіткого уявлення, що робити в разі агресії, став Київ – і лише потім Одеса і Дніпро. Схоже, в Києві досі думають, що війна «десь там» і «це не моя війна». Це зайвий раз доводить, що в столиці є патріотично налаштовані громадяни, але вони –  меншість. І нехай ця меншість достатньо активна, щоб вийти на Майдан або підтримувати українську армію, але все ж таки це меншість. Виявляється, в Києві достатньо і тих, хто   зовсім «поза контекстом» війни, думають лише про власні суто прагматичні інтереси, і навіть проти України.

У Києві звикли думати, що тут добре знають ситуацію щодо Харкова та Одеси. І все ж таки потрібно звернути увагу на ці два міста. В Одесі на другому місці група тих, хто готовий допомагати армії через волонтерів. У Харкові така група на третьому місці. Але якщо взяти першу четвірку варіантів дій в разі агресії з боку РФ, то можна прогнозувати, що і в Одесі, і в Харкові в разі форс-мажору мешканці  просто відмовляться.

Окремо варто звернути увагу на столицю. У Києві достатня кількість тих, хто абсолютно не включений до військового порядку денного. І це не може не хвилювати. Київ – те місце, яке так чи інакше впливає на справи у всій країні, тому відсторонене ставлення до війни, як мінімум, викликає питання.

Ситуація в Харкові та Одесі не змінюється. В топі відповідей – фактично уникнення питань, а це свідчить про те, що патріотичний запал активних проукраїнських мешканців вичерпався, а сепаратизм у цих регіонах перейшов у повільну стадію.

І знову ж таки підкреслимо, що в кожному місті знайшлося по 2% людей, які відкрито заявили, що готові допомагати РФ. Справжніх буйних мало, так би мовити, але спеціальним службам варто звернути увагу. Не виключено, що серед цих 2% є і активні посібники ворога.

Результати дослідження можна завантажити тут>>>>

Опитування проходило в межах проекту “Міський омнібус” протягом серпня. У кожному місті опитали не менше за 1800 респондентів. Вибірка репрезентативна за віком, статтю та районами кожного міста. Теоретична похибка за довірчої імовірності 0,95 для кожного міста не перевищує 2,5%.

Ольга Сотникова