Засоби виживання північнокорейського режиму: ядерні вибухи і ракети

Звісно, нічого надприродного в політиці північнокорейського лідера немає. Санкції не такі вже й грізні, як здаються здалеку. До того ж є доволі багато способів їх обходити, в чому Пхеньян багато років вправлявся.

Один з’їзд за 36 років

У травні відбулася дуже цікава і в чомусь характерна подія. У столиці КНДР відбувся VII з’їзд Трудової партії Кореї. Ще в 1950-х роках Кім Ір Сен зробив дуже багато для того, щоб відійти від радянських і китайських зразків ритуальних комуністичних дій. Та й північнокорейським лідерам партійні з’їзди були непотрібні.

Так було у Сталіна: між XVIII і XIX з’їздами ВКП(б)-КПРС минуло 13 років, Мао Цзедун теж не дуже часто збирав з’їзди. Проте Кім Чен Ин вирішив теоретично вищі збори партійців зібрати.

Оглядачі припускали, що на з’їзді партії оголосять новий політичний курс. Скептики їм відповідали, що ритуальні партійні збіговиська – не найкраще місце для проголошення радикальних змін. Тим паче що в Північній Кореї немає такої традиції. Навпаки, на з’їздах частіше закріплюють попередні зміни.

Скептики мали рацію. Формально нічого нового не відбулося.

Є ще одна вкрай важлива обставина. У північнокорейського лідера є серйозні причини не заявляти про проведення реформ, а навпаки, всіляко їх маскувати.

Рівень життя на півночі Корейського півострова незрівнянно нижчий, ніж на півдні. Лише це змушує не надто поспішати з реформами, адже наслідки різких поворотів можуть бути для правлячої кліки непередбачуваними. Ось чому в соціалістичній риториці з’явився клас підприємців, який називається «незалежними управлінцями чучхейсько-соціалістичного типу».

Однак безсумнівно, що в Північній Кореї тривають поступові реформи за китайським зразком – і це частково дає можливість демпфірувати зовнішній негативний вплив санкцій.

Неефективні санкції

Часи тотального голоду в минулому. Карткова система функціонує лише для певного прошарку партійних і державних чиновників, старших офіцерів і мешканців столиці Пхеньяна. Всі інші громадяни купують продовольство на ринках, де вільно формуються ціни.

Основний продукт харчування – не рис, а кукурудза. Рисом харчуються або ті, у кого є кошти, або ті, хто отримує його за картками. Відомий історик, кореєзнавець, викладач університету Кукмін у Сеулі Андрій Ланьков наводить ціни на північнокорейських ринках. У березні середня ціна кілограма рису в Пхеньяні становила 5100 вон, а наприкінці липня – 5200.

Незважаючи на жорсткість режиму, іноземна валюта в країні ходить практично вільно. У березні за один долар давали 8190 вон, а в липні – 8210. Для економіки під санкціями – показова стабільність.

Зрозуміло, що санкції не дуже радують північнокорейське керівництво. Це як незручне взуття. Ходити можна, але без задоволення.

На останньому з’їзді партії Кім Чен Ин дозволив собі критичні зауваження на адресу Китаю. Прямо сусідню країну він не назвав, але дії держав, які проводять політику «реформ і відкритості» (офіційна назва політики китайської компартії з часів Ден Сяопіна), засудив.

Як сказав північнокорейський лідер, вони «капітулювали перед військовою міццю американського імперіалізму», тоді як Корея продовжує цьому імперіалізму наполегливо чинити опір – не в останню чергу тому, що шкідлива ідея «відкритості і реформ» показала свою нікчемність перед обличчям «політики першості армії» .

Очевидно, що підтримка Пекіном введення санкцій сильно роздратувала Пхеньян. Настільки, що Кім дозволив собі те, чого ніколи не робив ні його дід Кім Ір Сен, ні його батько Кім Чен Ір.

Здавалося би, в таких умовах засуджувати Китай – єдиного зовнішнього партнера і в якомусь сенсі захисника – суперечить навіть не логіці, а простому здоровому глузду. Де ще Північна Корея візьме нафтопродукти за відносно низькими цінами (різницю зі світовими оплачує Пекін). Проте випади проти Китаю і його компартії – характерна риса північнокорейської пропаганди часів Кім Чен Ина.

Мабуть, тут ми маємо справу з психологічними і особистими факторами. Неприязнь північнокорейського лідера до Китаю настільки сильна, що перед нею відступають усі інші прагматичні міркування. Китайські керівники відповідають йому тією ж самою монетою. Зокрема, Сі Цзіньпін завжди негативно ставився до ядерних випробувань Пхеньяна, і Кім прекрасно це знає. Проте державні інтереси у китайських лідерів превалюють, і тому в Пекіні ніяк не відреагували на пхеньянські уколи.

Продовольчі резерви

Відносна недієвість санкцій має кілька складових.

По-перше. Коли після січневих випробувань в Раді Безпеки ООН Китай підтримав, напевно, найжорсткішу резолюцію щодо посилення санкцій, до неї внесли примітне застереження. Що забороняється імпорт залізної руди і вугілля з Північної Кореї. Однак при цьому країна-покупець має право провести імпорт цих товарів, якщо прибуток від таких операцій Пхеньян використає на цивільні завдання.

Як за умови тотальної закритості Північної Кореї визначити: куди спрямовані отримані від зовнішньоторговельних операцій кошти. І хто може використання цих коштів за призначенням проконтролювати? Ніхто. Зрозуміло, що тим самим китайське керівництво залишило для себе певний простір для маневрів. Цілком можливо, що завдяки цьому застереженню на цілком законних підставах Китай продовжує закупівлі вугілля та залізної руди, тим самим полегшуючи становище Пхеньяна.

По-друге. Ймовірно, що за відносно благополучні, за мірками КНДР, роки накопичили продовольчі резерви, які також пом’якшують негативний вплив санкцій.

По-третє. Неврахованим, але значним джерелом валюти для північнокорейського керівництва є надходження від робочих, яких відправляють у державному порядку на роботу, зокрема, до Росії і Китаю. Додамо до цього і нелегальних мігрантів здебільшого прикордонних регіонах Китаю. Вони також перераховують гроші своїм родичам, які залишилися на батьківщині, і тим самим наповнюють валютний ринок.

По-четверте. КНДР активно продає зброю і співпрацює з низкою країн у розробці артилерійського та ракетного озброєння. Надходила інформація, що північнокорейські фахівці працювали в Ірані і Пакистані. Очевидно, що не лише заради задоволення.

Схоже, що очевидна неефективність санкцій і надихнула Кім Чен Ина на подальше загострення, яке має вигляд як ракетних пусків у період проведення G20, так і п’ятого ядерного випробування. Більш того, ймовірне найближчим часом проведення і шостого.

Варіанти розвитку подій

Через ризик нарватися на загальний осуд своїми ракетно-ядерними діями, в Пхеньяні чітко відслідковують навіть найменші зміни міжнародної кон’юнктури.

Передовсім у трикутнику США з Південною Кореєю – Японія – Китай. Можна було б додати до цієї міжнародної конфігурації й Росію. Але Москва, судячи з усього, свідомо відійшла на задній план, надавши Пекіну пальму першості. Хоча засуджень випробувань Кремль висловлює достатньо.

Підтримуючи січневу жорстку резолюцію Радбезу ООН, Пекін сподівався на відповідні кроки Вашингтона у своїй суперечці з сусідами в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях.

Нічого цього не сталося. Навпаки, США недвозначно виступили на захист своїх союзників – Філіппін, Тайваню і Японії. Хоча В’єтнам і не має особливих відносин із США і тим паче ніяких взаємних зобов’язальних документів, проте, розуміючи, яку позицію займає Вашингтон, в Ханої також вирішили продемонструвати рішучість щодо островів у Південно-Китайському морі розміщенням на них ракетних комплексів берегової оборони.

Усе це спричинило буквально вибух обурення в Пекіні. Кім Чен Ин захотів скористатися вікном можливостей, яке відкрилося, і ще більше напружити ситуацію.

У відповідь на північнокорейські ракетні стрільби з дедалі більшою дальністю, на території Південної Кореї планують розгортання системи протиракетної оборони THAAD (Terminal High Altitude Area Defense – висотна зональна оборона на театрі військових дій). Китай розглядає розміщення THAAD як загрозу своєму ракетно-ядерного потенціалу, і на якийсь період послабив тиск на Пхеньян.

Тож не дивно, що Кім так осмілів. Він прекрасно розуміє доволі складний характер американо-китайських розбіжностей і неможливість їхнього будь-якого вирішення  невдовзі.

Пекін у жодному разі не хоче повного краху північнокорейського режиму та об’єднання півострова в одну державу. Таке може статися лише під егідою Південної Кореї. А це, на думку китайських лідерів, створить американське передпілля в ближньому тилу Китаю. З другого боку, Кім Чен Ин, як всесвітній enfant terrible, створює своїм спонсорам масу проблем.

Добре, звісно, за допомогою пхеньянських фокусів створити американцям проблеми. Однак у такої гри є свій зворотний бік, пов’язаний зі спіраллю гонки озброєнь у Східній і Південно-Східній Азії.

Пуски північнокорейських ракет і ядерні випробування найперше загрожують Китаю і Росії. Газета «Комерсант» наводить слова джерела в МЗС Китаю: «з їхніми технологіями взагалі невідомо, куди полетить ракета або піде радіоактивна хмара».

Загрози Пхеньяна доволі серйозно розглядають у Сеулі. І там вживають заходів щодо захисту своєї території. Зокрема й розгортанням комплексів THAAD. Радар цієї системи ПРО, крім північнокорейської території, покриває ще й Північний Схід Китаю і Далекий Схід Росії. З огляду на всі протести проти розгортання THAAD, як в Москві, так і в Пекіні усвідомлюють (принаймні для себе), кому вони повинні подякувати за установку цієї ПРО з Південною Кореєю.

Наступний головний біль Китаю і Росії – Японія. Там теж серйозно ставляться до погроз Північної Кореї. Тож не дивно, що в країні дедалі більше підтримують відмову від антивоєнних статей конституції і передовсім від створення повноцінної армії й озброєння її найсучаснішою зброєю. Поки ж радіоелектронні частини системи THAAD будуть розміщені і в Японії.

Нещодавно її міністр оборони запросив у уряду додатково $ 970 млн на модернізацію протиракетних систем Patriot. Планують підвищити їхню точність і збільшити дальність перехоплення до 30 км. Роботи здійснить Mitsubishi Heavy Industries, яка модернізує ракети за ліцензією американських фірм Lockheed Martin Corporation і Raytheon Co. Після пусків північнокорейських ракет – 24 серпня – ймовірність того, що запит задовольнять, істотно зросла.

Для Китаю і Росії залучення Японії з її величезним промисловим і науково-технічним потенціалом до гонку озброєнь загрожує істотною зміною військово-стратегічної та геополітичної ситуації в усьому Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). За стрімкого розвитку Китаю його потенціал ніяк не можна порівняти з японським і американським, тим паче якщо розглядати їхню суму. Додамо до цього й історичні фобії Китаю відносно Японії.

На цей погляд, Пекіну варто зробити серйозні дії з метою дещо урезонити товариша Кіма. Схоже, що китайське керівництво поки остаточного рішення не ухвалило, а вирішило перечекати.

Корейські Каїн із Авелем

У Сеулі якраз часу не втрачають – розробляють плани нищівної відсічі можливого нападу північнокорейців. У південнокорейській столиці дедалі частіше можна почути заклики перетворити Пхеньян на руїни, якщо дійде до справжньої битви.

У Північній Кореї дуже  роздратовано коментували проведення американо-південнокорейських військових навчань Ulchi Freedom Guardian. Представник Міністерства закордонних справ Північної Кореї в своїй заяві зазначив, що нестабільна ситуація на Корейському півострові – «на межі війни, з огляду на рішення США продовжувати націлені проти КНДР вчення, направити в цей регіон стратегічні бомбардувальники, а також розгорнути в Південній Кореї американський протиракетний комплекс THAAD».

КНДР вирішила відповісти на це. Начальник генерального штабу північнокорейської армії заявив, що країна готова завдати превентивний ядерний удар цим державам.

CBC News повідомляє, що військові навчання почалися на тлі втечі до Південної Кореї заступника посла КНДР у Великобританії Тхе Ен Хо і його сім’ї. Як передає Reuters, президент Південної Кореї Пак Кин Хе заявила, що останнім часом руйнується навіть еліта Північної Кореї, ключові постаті держави біжать за кордон. Це, за її словами, вказує  на серйозні тріщини в північнокорейському режимі. Як пише The Guardian, в КНДР дипломата-втікача назвали «злочинцем» і зарахували до «покидьків людства».

На Корейському півострові утворився політичний глухий кут, подібний Донбасу. Пекін не хоче сильно тиснути на Пхеньян, щоб зовсім не втратити хоч якісь засоби впливу і не поступатися під тиском американців. Відповідно, Кім Чен Ин і надалі відчуватиме повну безкарність і демонструватиме світові свою схибленість.

Північнокорейський режим не витримує змагання з високорозвиненою Південною Кореєю. Єдиною гарантією його існування є ядерні бомби і балістичні ракети. В будь-якому разі, так думають Кім Чен Ин і його оточення.

Ключ до вирішення цієї проблеми лежить у Пекіні. Коли китайські лідери вирішать ним скористатися – незрозуміло.

Загострення в Східній Азії рикошетом б’є і по Україні. Вашингтон дедалі більше уваги приділяє своїй політиці в АТР, що шкодить його зобов’язанням в Європі. Якщо Дональд Трамп стане президентом, то в американській політиці посилиться елемент ізоляціонізму, і російська дипломатія дасть рукам волю.

Для нас важливо дійти до цього моменту з сильнішою армією. Це єдиний і найвідданіший союзник України.

Юрій Райхель