Телетайп: «живі картини» під нависаючою лавиною

На початку минулого століття, ще до кінематографа, були популярні «живі картини»: моделі зображували відомі живописні або скульптурні твори. Популярна німецька танцівниця Ольга Десмонд намагалася гастролювати з таким шоу в Росії, але все скінчилося грандіозним скандалом після першої ж вистави. Тому що Десмонд зображувала, в числі іншого, і Венеру Мілоську – хоча і з руками, але теж без одягу.

Те, що відбувається в нашому політикумі нагадує скандальне шоу Ольги Десмонд: учасники приймають пози, публіка закочує очі і починає обурюватися.

Вульгарна історія з нібито покупкою Президентом Порошенко аудієнції у Президента Трампа – це «жива картинка» в стилі Афродіти Кнідської (Венера сором’язлива). В тому плані, що адміністрація Президента виконує ображену невинність, але українське суспільство безумовно довіряє ВВС.

По-перше, це таки ВВС, а не «канал чесних новин», по-друге, Петро Порошенко на президентській посаді став ще більшим комерсантом, ніж був у бізнесі. Не секрет, що після випереджаючого контакту Юлії Тимошенко зі свіжообраним Дональдом Трампом ображений ПАП виходив з берегів, вимагаючи від оточення негайно подати йому спілкування з Трампом. «Коньяк, півцарства за коньяк»!

Так що могли і проплатити. Той же Віктор Пінчук, наприклад, особливо не приховував своїх пожертвувань до фонду Трампа, що в 2015 році раптово виступив по Скайпу на його форумі YES в Києві. За обома випадками спецпрокурор Міллер ніби як вже веде розслідування.

Особисто для мене все стало ясно, коли зі спростуванням від Трампа виступив Рудольф Джуліані. Колишній мер Нью-Йорка – такий легендарний комерс від політики, що ПАП поруч з ним – скромний церковний служка.

Окрема пікантність, можна сказати фінальний штрих рукою майстра – це «топ-порохоботи», що збудилися по команді і звинувачують ВВС в порушенні журналістських стандартів. Та ще оголена натура виходить: заслужені працівниці Окружної вчать моралі манірних британців…

А ось те, що відбувається нині з Анатолієм Гриценком – це, звичайно ж, ожила картинка кисті Вільяма Бугро «Народження Венери»: навколишні хтиво кинулися до неї, схиляючись і сурмлячи у роги.

Спочатку в «Громадянську позицію» Гриценко влився колишній нардеп Єгор Фірсов, який запам’ятався яскравою критикою влади і відсутністю власних оргструктур.

Потім до мальовничої групі потягнувся нардеп-телеведучий Дмитро Добродомов з віртуальною партією «Народний контроль». Що примітно: дійство злиття (мало не написав – злучки!) провели у Львові, хоча всі учасники – давно кияни. Навіщо? А щоб таким чином надавити на непоступливого мера Львова, який захоплений своєю «Самопоміччю» (на картині – зліва). І поки не погоджується на заклики приєднатися до електорального свята під егідою Анатолія Гриценка.

Можуть закинути: ну, об’єднуються критики чинної влади, так би мовити, в єдиний кулак, міцніше бити будуть, ось і чудово! З якого дива мої скептичні нотки?

Просто прикро, що Анатолію Степановичу, аналітику зі стажем, раптом відмовляє професійне чуття, коли справа стосується його самого. Йому прекрасно відомо, що є синергічні об’єднання, коли загальний ефект помітно більше суми компонентів. Наприклад, крихкий бетон і м’яке залізо разом утворюють надміцний залізобетон. А є об’єднання, що нейтралізують, хочете ознайомитися – змішайте кислоту і луг і отримаєте тухлу воду з бульбашками.

Так ось, в політичних злиттях, що відбуваються, синергією і не пахне. Для Гриценко – це пасажири.

І скоро пасажирів може стати більше – якщо у Святослава Вакарчука вистачить здорового глузду не міняти кар’єру улюбленого співака на зневаженого президента. Тоді на Гриценко можуть навантажити ще і частину «нових лідерів» Пінчука.

І якщо аналітик в Анатолії Степановичі чомусь відключився, то як авіатор в минулому він повинен розуміти, що з таким перевантаженням літак не злетить. Його, як вагітного гіпопотама, навіть на злітку не ​​виштовхати. Вже якщо об’єднуватися, то з сильними, але тоді доведеться чимось поступатися.

Справедливості заради, ніякого міністерства оборони Гриценко не розпродавав. Всі рішення про продаж надлишкового майна МО приймалися колективним рішенням уряду. І цей чорний піар проти Гриценко не спрацює. А ось публічна підтримка від Віктора Пінчука і Сергія Льовочкіна – так, поховають надійніше кремації.

Льовочкін взагалі – «Спляча Венера» Джорджоне: начебто і дрімає, і не при справах, але все навколо сканує безперервно. Ніби законсервованого агента.

Він, на відміну від Фірташа, ніколи не був проросійським – ще з банкірських часів Льовочкіна цікавлять не рублі, а долари. І зараз він регулярно з’являється в Держдепі, але не в Кремлі.

З огляду на це все зростається: випускника американської Вест-поінт Анатолія Гриценка підтримують орієнтований на США олігарх-ліберал Віктор Пінчук і прихований агент впливу США Сергій Льовочкін.

Це друга лінія «демократичних окопів». Перша – Юлія Тимошенко, якій довіряють особисто Дональд Трамп і Ангела Меркель – «відповідальна за Східну Європу» перед західним світом. А є ще й третя лінія – громадські активісти: в політичних операціях американці не оригінальністю, а системністю беруть.

Але найголовніша «жива картина» на нашій провінційній сцені – це «Марс і Венера», причому, всупереч класичного сюжету, війна ризикує перемогти любов.

На Донбасі серйозна ескалація воєнних дій, застосовується великокаліберна артилерія і системи залпового вогню. Це виглядає як розвідка боєм і підготовка російсько-терористичних сил до серйозних дій.

Розвідка доповідає, що в Дебальцеве з Росії прибувають ешелони з боєприпасами – у те саме Дебальцеве, яке наше військове керівництво спочатку категорично обіцяло не залишати, а після залишення настільки ж авторитетно заявляло, що ця станція нікому і даром не потрібна.

Російський військовий флот нахабно блокує українську акваторію Азовського моря і затримує суда, фактично блокуючи наші порти. При цьому, продовжує діяти україно-російський договір про спільне використання Азовського моря, який дозволяє росіянам підходити впритул до наших берегів – хоч для лову риби, хоч для висадки десанту.

Все це виглядає підготовкою до наступальної операції недоімперіі, яка дозволить нав’язати мирне врегулювання на Донбасі на умовах Володимира Путіна.

А заодно відзначить його захід на черговий термін «черговою перемогою над хохлами», чого так жадають російські виборці. Після чемпіонату з футболу – дуже вдалий час для «символіста» Путіна: пам’ятайте, чим ознаменувалося для нас закінчення Олімпіади в Сочі?

Але замість того, щоб мобілізуватися на відпір можливій ​​агресії, наш політикум займається «венеричними картинками»: зливається в передвиборному екстазі, заплющує щосили очі, спустошує останні бюджетні засіки.

І якщо головним завданням майбутніх виборів залишиться змагання цинічних політтехнологій, а не пошук мирних шляхів повного перезавантаження системи влади, то ризикуємо отримати втілення картини Далі «Венера і матрос». До речі, Ользі Десмонд, зі згадки якої починалася стаття, довелося через все це пройти – коли частина Німеччини виявилася під «совком». І померла вона в злиднях і приниженні.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

Ілюстрації: картина Катерини Ткаченко, малюнки Георгія Держаліна