Телетайп: теракти, теракти, кругом одні теракти

Бо в штиль, у спокійному світі, ризикуємо просто розвалитися, як самопальний пліт африканських біженців. А ось хвилі катаклізмів можуть викинути на берег, де ми все ж таки збудуємо країну, придатну для життя, або вирушимо до «великих укрів, прабатьків цивілізації», тобто в легенди.

Головна вигідна нам нестабільність виникає від нашого головного ворога — недоімперії.

І коли черговий чуркін заводить в ООН пісню «нас там не було, нам це не вигідно, ви самі себе отруїли, щоб нас звинуватити», то це звучить, як явка з повинною. Ще Достоєвський у «Записках із підпілля» описав, що істинно російська людина здатна на будь-яку мерзенність, будь-яку підлість, навіть якщо це суперечить прямим її інтересам. Усе це діється з хворобливої зарозумілості та враженої гордості.

Хтось сумнівається, що Володимир Путін — істинно російська людина?

Хоча в спробі отруєння колишнього російського шпигуна є й раціональні резони. І це не єднання електорату напередодні виборів — адже ми, по суті, дивимося відеозапис матчу, оскільки знаємо результат. Ні, кремлівські гебешники, у яких із креативом кепсько, мавпують інших.

Вони побачили, що Кім Чен Ин агресивними витівками примусив цивілізований світ відмовитися від принципу «На шантаж не зважаємо» і пообіцяти переговори. На яких північнокорейський лідер напевно виторгує сотню мільярдів доларів у обмін на відмову від нервування американських обивателів.

Ось і «принижений та ображений» Путін спробував повторити: крутив старі мультики — однолітки його чекістської молодості, пускав мілітаристську піну та, як справжній інтернаціоналіст, обіцяв зруйнувати весь світ до основи, причому без всякого «а потім».

Не вийшло. Світ сміявся, крутив пальцем біля скроні, фахівці потіли, пояснюючи, що неможливе — неможливо, навіть якщо Держдума скасує закони Ньютона та Резерфорда. Британців, до речі…

Тому цілком логічним видається злочин, в якому підозрюють російські спецслужби: у Великобританії, бо це майже Штати, на які задирає лапку недоімперія, але не так страшно.

У концепції шантажу зрозумілою стає і демонстративність злочину: треба ж було практично розписатися: так, це ми, а що ви нам зробите, не подобається — давайте домовлятися про розподіл світу на зони впливу. Як у постсовкові лихі дев’яності: я на своєму районі, відчіпіться всі. Так, так — «Православ’я, Самодержавство, Народність»… В епоху штучного інтелекту та польотів на Марс.

Але виявилося, у Сполученому Королівстві живий британський дух, який із варварством миритися не хоче.

Виступ у парламенті прем’єр-міністра Терези Мей за атмосферою нагадав схожий від Маргарет Тетчер часів конфлікту з Аргентиною: тоді опозиція теж критикувала владу, але лише за те, що та занадто довго тягнула з активними діями.

Судячи з усього, «англійка» візьметься за справу серйозно. Адже Росії інкримінують не просто спробу вбивства, а застосування бойових отруйних речовин, теракт, по суті (порівняйте з нашим «потішним терактом» від Володимира Рубана та Надії Савченко в постановці СБУ). Та основні дії у відповідь — не висилка розвідників під дипломатичним прикриттям, а арешти рахунків і майна конкретних росіян та заборона на в’їзд їм та членам їхніх сімей. Напевно, ці кроки підтримає Британська Співдружність, куди, між іншим, входить і Кіпр — «гаманець» російських олігархів.

Найкраще, на що здатна в цій ситуації Україна — заявити Великобританії та США про готовність практично взяти участь у покаранні країни-терориста. Але чекати такого від Павла Клімкіна, точніше від Петра Порошенка, все одно що сподіватися на грибний дощ в Антарктиді. Радше пінгвіни обзаведуться парасольками…

Щоб стати другим Вінстоном Черчіллем, як малюють дармоїди, недостатньо важити за центнер і вживати по літру віскі на день. Окрім мозку, що безпомилково калькулює бакси, треба мати ще й серце, яке горить справедливістю.

Але не з нашим щастям… загалом, проїхали. Які правителі, такі й терористи.

Це ж якими безмозкими треба бути, щоб, затримавши лише перевізника, на весь світ розтрубити про розкриття теракту! Дилетанти, які втратили глузд на піарі, навіть не думають, що медійним розкручуванням вони впускають у наше життя теракти цілком реальні.

Розумієте, якийсь фанатик, що побачив у ТБ «терориста» Володимира Рубана, натхненного «диктаторкою» Надією Савченко, може вирішити, що він здатний усе провернути значно розумніше, ніж ці аненцефали. Знову ж таки, грошей на повалення влади, судячи з заяв СБУ, треба копійки, ті ж ДНР-вівці проспонсорують

Такі акції, покликані начебто підвищити електоральний рейтинг влади, насправді втоптують у бруд саму державність, перетворюють її на низькопробне клоунське шоу.

Якщо професійні, на кшталт британських, спецслужби розкривають підготовку теракту, не кажучи вже про спробу державного перевороту, то тримають усе це в найсуворішому секреті. Щоб нікому не закралася навіть думка про можливість подібного.

Блін, краще вже блогери-бовдури, ніж силовики, поведені на саморекламі. Читаю звинувачення, що висувають Надії Савченко, і в голові плавиться процесор. Разом із відеокартою. Вона планувала гранатами закидати урядову ложу і президію, мінометами обрушити купол на депутатів, потім з автоматів добити уцілілих. Президент Порошенко теж мав бути в парламентській залі. А от про прем’єр-міністра Гройсмана не йдеться. Це що ж, він, виходить, вигодонабувач теракту? «Ось воно що, Петрович»… Ось як душа в душу живе наша «стратегічна вісімка».

Це саме той випадок, коли доповідь Генпрокурора про Савченко треба було слухати в закритому режимі, без преси. Бо якщо офіційний депутат Верховної Ради справді обговорювала теракт, то з державою у нас значно серйозніші проблеми, ніж здається. До речі, не сумніваюся, що у слідства є справжні аудіозаписи, де Надя по п’яні несе всяку пургу.

А починати кримінальне провадження слід із повномасштабної психіатричної експертизи всіх учасників – і підозрюваних, якщо таке справді задумували, і розслідувачів, бо таке звинувачення сформулювали.

Невже все це марення про обрушений купол — лише для того, щоб звинуватити Юлію Тимошенко, що вона завела в Раду терористку? Чи це натурально старт фантасмагоричної президентської кампанії Героя України? З гранатами в сумочці.

А якщо серйозно, то далі що? Куди далі з цього пекла, що росте в геометричній прогресії? Яке влада сама собі й породжує.

Починаю розуміти, чому останнім часом Петро Порошенко має вигляд глибоко нещасний, хоча і намагається підбадьорити себе дозою придворних лестощів.

Засумуєш тут, коли запрошуєш до країни друга, а він починає вимагати твого нехай і неможливого, але імпічменту. Чи займаєшся звільненням військовополоненої, нагороджуєш її, а вона готує на тебе нехай і фейковий, але замах.

«А може, в консерваторії щось підправити?» Набратися рішучості, глянути в дзеркало і побачити там не реінкарнацію сера Вінстона, а політичного банкрута, якому час задуматися, як зіскочити з влади за можливості неушкодженим.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka