Шпигунські ігри: Навіщо Лукашенко бере в заручники українців

Однак для українців ця країна насамперед асоціюється з місцем проведення Мінських перемовин.

Хоч такий формат діалогу й не засвідчив своєї результативності, проте на сьогодні, як переконують на Банковій, це єдиний варіант мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Незважаючи на таку роль, бацько Лукашенко виявляє відверто не мирне ставлення до українців.

Нагадаємо, 4 серпня в Білорусі зник 19-річний син офіцера Держприкордонслужби України Ігора Гриба. Пізніше стало відомо, що юнака, Павла Гриба, викрали російські спецслужби і перевезли до слідчого ізолятора Краснодара.

Наприкінці жовтня в Мінську затримали ще одного громадянина України власкора “UA: Українське Радіо” Павла Шаройка. Чоловіка звинуватили в “шпигунстві”.

Зокрема, в ефірі білоруського телеканалу ОТН показали відео його допиту. На записі журналіст повідомив, що в Білорусі працював “під прикриттям”. Зокрема, стверджував, що контактував із радником посольства України в Мінську Ігорем Скворцовим, якого КДБ назвало куратором.

А у ГУР Міноборони України заявили, що інформація про те, що Павло Шаройко займався створенням агентурної мережі в Білорусії, не відповідає дійсності.

“Шаройко проходив службу у ГУР МО України на посаді начальника прес-служби. У 2009 році його було звільнено з військової служби за станом здоров’я”, – заявили у відомстві.

Окрім того, до шпигунської компанії буквально днями зарахували ще одного нашого співвітчизника. Білоруські спецслужби затримали керівника підприємства ПАТ “Завод обважнювачів” (м. Костянтинівка) Олександра Скибу.

Про це йдеться в листі на ім’я посла України в Білорусі Ігоря Кизима від 16 листопада.

Відомо, що бізнесмен приїхав у відрядження на “Мінський тракторний завод” і не повернувся на батьківщину. При цьому представники КДБ Білорусі не повідомили про причини затримання.

За словами українського правозахисника Павла Лиснянського, викрадення громадян України перетворилось на системну проблему.

«У влади немає єдності в питанні захисту прав затриманих громадян, –  розповідає він. –  Для політиків у пріоритеті амбіції, а не інтереси людей. Зараз є факт порушення прав українців на території Білорусі. Це означає, що маємо порушувати це питання в ЄС. Зокрема, вимагати відновити санкції проти Лукашенка та його оточення. Однозначно, ця справа має політичний характер. Просто так українців не відпустять. Та й у геополітичному плані у нас із багатьма країнами є конфлікти. Тому й відбувається періодичне звинувачення Києва в шпіонажі з метою дискредитації на міжнародній арені. На сьогодні є низка прикладів, коли українців затримують у Криму, Росії, Білорусі, в так званих ДНР, ЛНР. Ця проблема переросла в систему, але з боку влади системних рішень не побачили. Потрібно розвивати міжнародний правозахисний рух, аби миттєво реагувати на незаконні затримання. Однієї дипломатії замало».

Експерт переконаний, що задля визволення українців важливо проводити міжнародні адвокаційні кампанії, де діє чіткий алгоритм.

«Щойно з’являється інформація, що нашу людину викрали, має відбуватись миттєвий моніторинг місць позбавлення волі, – розповідає правозахисник. – Таку інформацію можна отримати через рідних, в’язнів. Вони всі між собою спілкуються. Наступний крок – масові протести на усіх рівнях. Важливо також домовлятись, аби міжнародні групи правозахисників могли миттю відвідувати ту чи іншу країну для моніторингу та ведення перемовин щодо визволення осіб. Якщо в Білорусі таку групу правозахисників затримають, то країна себе просто на міжнародній арені закопає. На всіх наручників не вистачить. Тож треба не з Києва обурюватись, а їхати туди і розмовляти віч-на-віч. По-іншому людей не врятувати, роками сидітимуть у тюрмах. Досвід показує, якщо особу щодня відвідує її адвокат, то керівництво в’язниці боїться застосовувати проти неї тортури. Це на психологічному рівні впливає – розуміння, що за в’язнем слідкують, що він є в центрі уваги».

На тлі всіх цих гучних шпигунських сенсацій масла у вогонь доливають іще й міжнародні інтриги бацька та його свити.

Попри те, що європейські лідери періодично критикують Лукашенка, називаючи всесторонньо залежним від волі Росії, його все ж таки запросили ще місяць тому на 5-й саміт «Східного партнерства», який відбудеться 24 листопада в Брюсселі. Однак досі достеменно не відомо, хто ж очолить білоруську делегацію. Адже є всі підстави вважати, що Лукашенко скасує цей візит.

Нагадаємо, що на попередніх самітах білоруську сторону представляли окремі чиновники різного рангу. Оскільки проти Лукашенка та низки інших впливових функціонерів ЄС застосував санкції – у зв’язку з порушенням прав людей у цій країні.

Проте в лютому 2016 року з Лукашенка зняли візові обмеження. Завдяки чому від відправився в Італію та Ватикан. Паралельно його уже не називають «диктатором», а пропонують користуватись більш достойним званням – «гарантом регіональної стабільності». Вочевидь, за шпагатну позицію в україно-російському конфлікті.

На думку експерта з питань зовнішньої та безпекової політики Олександра Хари, миролюбність режиму Лукашенка – це капкан, хоч таку ідею і пропагує українська влада.

«Із погляду внутрішньої політики Білорусь – авторитарна держава, – переконаний експерт. – Усі авторитарні режими діють як брати-близнюки. В цьому сенсі між Лукашенком і Путіним немає великої відмінності. Єдина різниця – у розмірі ресурсів. Окрім того, Мінськ є військово-політичним союзником РФ. Однаково бачать зовнішній світ. НАТО розглядають як загрозу. До ЄС також не бажають вступати. Також неприйнятні для них такі поняття, як дотримання прав людини. Нагадаю, Білорусь була однією з 11 країн, які голосували проти територіальної цілісності України на Генасамблеї ООН у 2014 році. Очевидно, що інтереси режиму суперечать інтересам українського суспільства».

Білорусь донедавна була в політичній ізоляції. Її перемогою було те, що перетягнула на себе переговорний майданчик в україно-російському конфлікті. Це дозволило створити певну ілюзію як в Україні, так і на Заході, що за допомогою спілкування з Лукашенком можна зменшити швидкість поглинання цієї країни Росією.

«Після виборів у Білорусі 2016-го року в Європі відбулась певна лібералізація відносини, – розповідає Хара. – Випустили незаконно утримуваних білоруських політичних активістів. Щоправда, з них судимість не зняли. Також Лукашенко дав можливість двом опозиційним депутатам потрапити до парламенту. Взамін Захід зняв санкції з Лукашенка, вже його «останнім диктатором» не називають. Чому ця відлига наступила? Білорусь залежна від Росії в економічному сенсі. Після Революції гідності в Україні Москва почала скорочувати ці ресурси, намагалась більше контролювати економіку Білорусі. Мета – пришвидшити процес інтеграції країни до Росії, позбавлення її будь-якої суб’єктності. Це стало загрозою для існування режиму Лукашенка. Тому й вирішив балансувати між Росією та Заходом. У його ж інтересах було поїхати на «Саміт східного партнерства». Хоч це і дратуватиме Москву, яка, однак, може як шантажувати, так і дати додатковий пряник для Лукашенка у вигляді субсидій чи списання боргів».

Дипломат не погоджується, що сучасну Білорусь варто називати «гарантом регіональної стабільності». Адже відомо, що цього року Лукашенко дозволив проводити на своїй території російські військові навчання, які безпосередньо загрожують безпеці Польщі та країнам Балтійського регіону.

З огляду на це, переконаний він, Білорусь є майданчиком для ведення підривної діяльності в Україні, зокрема – активності спецслужб щодо українських громадян.

«Найбільш нахабним є затримання Гриба, якого спершу виманили до Білорусі, незаконно там затримали, а потім ще й незаконно перевезли до РФ, – розповідає Хара. – Різниці між КДБ і ФСБ немає. Тому розраховувати, що Лукашенко не дасть використати свою території задля військової агресії проти України – дурниці. Якщо відбуваються такі речі, як звинувачення громадян України у шпигунстві, отже, щось відбувається не так. Та й висилка українського дипломата – крайній крок. Завжди краще знати, яка людина є представником спецслужб, і за нею стежити, аніж очікувати, що приїде хтось новий, витрачати ресурси для стеження. Вочевидь, причина таких крайніх дій – намагання України відстоювати свої інтереси різними інструментаріями. Це не подобається друзям у Москві. Усі ці затримання, найімовірніше, було сплановано та координовано в Кремлі. Білорусь навряд чи зважилася б самостійно на подібне загострення».

Низка експертів переконані, що подібні шпигунські ігри – це ще й привід для завершення «мінського формату» та пошук інших шляхів впливу на розвиток україно-російського конфлікту.

«Не можна було на території союзника Росії створювати такий майданчик, як Мінські переговори, – впевнений Хара. – Можна було це організувати на території Литви чи Естонії. А так Москва використовує ситуацію для затягування часу».

Дипломат додає, що Україна у всій цій ситуації може задіяти політичні та дипломатичні важелі впливу. Зокрема, зафіксувати, що у нас не все гаразд у відносинах із сусідом. Тоді Порошенку доведеться визнати, що його позиція щодо миролюбності Білорусі була помилковою. Навряд чи на це зважиться.

Окрім того, дипломатичним сигналом може бути вручення послу Білорусі демаршу, обмеження його публічної діяльності в Україні. Також логічно посилити військову присутність на україно-білоруському кордоні та обмежити доступ до українських ринків, що боляче вдарить по Лукашенку.

Як показують останні події, поки що Лукашенко почувається доволі комфортно: санкції Заходу зняті, з Києва особливого протесту не чути, та й Росія задоволена виконанням спецзавдань. Єдиний, кому точно не «комфортно» – так це зниклим українцям, долю яких тепер неможливо передбачити.

Романія Горбач