Антикорупційний «Титанік» та адміністративно-командний айсберг
У ситуації з фактичним крахом новітньої антикорупційної системи дивує лише те, що знаходяться рожеві романтики, здатні всьому цьому дивуватися. Бо конвульсії, що відбуваються — закономірні.
Українські правителі, як прямі спадкоємці «совка», відчувають себе не елементом саморегуляції суспільства, а володарями всього і всіх в Україні. Будь-які зазіхання на своє припудрене словоблуддям усевладдя, навіть боязкі спроби громадського контролю, влада сприймає як екзистенціальну загрозу — з жодною гібридною війною не порівняти!
Телетайп: «пікнік на узбіччі» напередодні цунамі«Єврооптимісти» приловчилися підтягти Ситника до американців («головний дах» за наших реалій), від чого він роздувся, мов риба фугу. Одразу ж почалися спонтанні конфлікти між НАБУ і Генпрокуратурою, зав’язані не на професійні інтереси, а на особистісні амбіції. Що породило у керівництва НАБУ пекуче бажання гучно (не ефективно, а саме піарно!) відзначитися.
Причому на місцях НАБУ діє в найгірших традиціях «смотрящих від Януковича». Прикладом э Дніпро, де працівники НАБУ, за твердженням мера Бориса Філатова, відкрито взялися «відмазувати» кричущий незаконний будівельний бізнес. Повірте людині з досвідом: так в областях поводяться ті, хто «купив» посаду. А тепер спішно «відбивають» витрати, ігноруючи і київське начальство, і зовнішні пристойності.
Корчак же послідовно провалила всі етапи формування НАЗК, зокрема саму суть — систему подання електронних декларацій та їхньої автоматизованої перевірки. А коли Яценюку довелося піти з посади прем’єра, вона залишилася без приставного мозку, без якого не функціонує. Нового прем’єра Володимира Гройсмана вважали тоді людиною президента – ось Корчак із підлеглими й почали бігати на «узгодження» в АП — чию декларацію пропустити, а чию таврувати як брехливу.
Каста недоторканних: коли депутати відмовляться від імунітетуТе, що такі узгодження вбивають сам сенс антикорупційної діяльності, цій ленінській «куховарці на державній посаді» в голову не прийшло. Туди, судячи з усього, вміщується не більше ніж дві думки одночасно, а першою заскочила, та й застрягла, думка щодо своїх багатотисячних окладів і премій…
У розпал міжусобиці між Петром Порошенком і Арсеном Аваковим НАБУ отримало прокурорське «добро» на шуканий «гучний крок», і було реанімовано «рюкзачну справу», яка лежала «на збереженні». «Нарфронт» у відповідь задіяв, серед іншого, НАЗК. І понеслося — протокол Ситнику від НАЗК, детектив НАБУ з обшуком квартири Корчак та інші сварки в антикорупційній пісочниці.
У «битву виродків» на боці НАБУ вступили депутати, і назовні вилізла зовсім сороміцька інфа про «кураторство НАЗК з боку АП».
До речі, хтось думає, що та-таки Адміністрація президента не курирувала НАБУ? Та все життя, ще з ЦК КПУ, на Банковій є працівники, в чиї обов’язки входить «вирішувати з силовиками». І це без урахування РНБОУ!
Що в результаті?
Ті, хто цікавиться Україною, тепер у курсі брехні, лицемірства, непрофесіоналізму, кон’юнктурності та інших гріхів низки керівних антикорупційних діячів, зокрема непрозорого витрачання грантових коштів. І це підриває і так не надто велику довіру до теми загалом. Навіть майбутнє Держбюро розслідувань – і те виявилося частково скомпрометованим. Добре, хоч антикорупційний суд не встигли зляпати і поховати.
Немає віри і в нові ініціативи, за всієї їхньої зовнішньої привабливості. Зокрема, в свіжу законодавчу зміну процедури обшуків, які представники влади негайно охрестили «антикорупційними».
Ну, написано все правильно. Але у випадку з політичним тиском або великим вимаганням силовики просто ігноруватимуть закон, як це відбувається зараз. І відеофіксація обшуків допоможе лише появі в Мережі чергових скандальних матеріалів. А у разі реальних правопорушень нововведення ускладнить роботу правоохоронців, оскільки слідчі та судді просто боятимуться призначати обшуки.
Річниця інавгурації Порошенка: обіцяного три роки чекаютьНа жаль, антикорупційну систему не виправити призначенням нових керівників або показушним скасуванням кураторів. Система хвора початково: у наркоманів народжуються діти, які стали наркоманами ще в утробі.
Лише знесення гнилих чумних бараків із новомодними вивісками та спорудження на їхньому місці нових сучасних працездатних конструкцій.
Однак лідерів першої величини, які вважають повне перезаснування країни своєю політичною метою, якось не спостерігається. А ті, хто вважають – незрозуміло, яким дивом вони отримають ту повноту влади, що дозволить досягти мети.
Найстрашніше, що зараз відбувається в Україні — не економічна криза. І навіть не криза суверенітету, пов’язана з зовнішньою агресією і фактичною втратою геополітичної суб’єктності. Страшніша та більш руйнівна — тотальна криза моралі в нашому суспільстві, зокрема у владі як його похідній.
P.S. А до чого тут протестний мітинг під Верховною Радою? Та ні до чого! Але саме він і спровокував балаган самовикриттів, що, безумовно, сприяє одужанню.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»