Східний фронт Росії: чому Євразійський союз тріщить по швах

На перший погляд, воно викликано проблемами у передвиборній президентській кампанії в Киргизії. Колишньому президенту Алмазбеку Атамбаєву було дуже важливо забезпечити перемогу своєму протеже Сооронбаю Жеенбекову. Є припущення, що нинішній президент хоче зберегти в своїх руках основні важелі влади.

Ймовірність його перемоги була неочевидною, тому в кампанію вкинули зовнішній фактор. У вигляді підтримки кандидата-опозиціонера Омурбека Бабанова з сусіднього Казахстану. Вже не настільки важливо, є це політтехнологією або правдою.

Кордон між Киргизією і Казахстаном виявився фактично закритим для товарних потоків. На ТЕЦ Бішкека перестало надходити казахстанське вугілля. А в Киргизії погрожують позбавити сусідні регіони Казахстану води для пиття та зрошування. Скандал розгорівся настільки, що перетворюється на міжнародну кризу. Тим паче що він відбувається між двома членами Євразійського економічного союзу (ЄАЕС).

Ситуацію ускладнюють і останні події на Близькому і Середньому Сході, у Східній і Центральній Азії.

Проблемний ЄАЕС

До суперечностей між двома членами союзної держави – Росією і Білоруссю – всі давно звикли. Так чи інакше, але Москва була змушена йти назустріч Мінську і знаходити компроміси. При цьому практично завжди бацьку Лукашенку вдавалося отримати з цього користь. Адже військово-політичні комплекси у Путіна і його оточення завжди переважали. Через війну з Україною південно-західний напрямок для Росії оголився, а втратити контроль над Західним театром військових дій російські генерали просто не можуть. Цим користується білоруський лідер.

Нікуди не зникла напруга між Вірменією та Азербайджаном. Ба більше, вона поширилася на Туреччину та Іран. До цих гарячих точок долучилася і Центральна Азія.

Суперечності між Киргизією і Казахстаном тривалий час мали латентну форму і не виходили в публічний простір.

Видимі зміни почалися після зміни влади в Узбекистані. Новий президент Шавкат Мірзійоєв почав активно відновлювати відносини з сусідами. Зокрема і з Киргизією. Частково врегульовано прикордонні питання, відновлюється транспортне сполучення. У суперечці Бішкека з Астаною це набуває важливого значення.

На початку жовтня Киргизія та Узбекистан домовилися про реконструкцію автомобільної дороги Ташкент—Андижан (Узбекистан) — Ош—Іркештам (Киргизія) — Кашгар (Китай) протяжністю 900 км. Дорога вимагає створення нової транспортної та супутньої інфраструктури. Є і відповідні проекти вартістю $40 млн. Таких грошей ні в Киргизії, ні в Узбекистану немає, але в реконструкції зацікавлений Китай, якому не складно зробити нормальну дорогу.

Також є проект будівництва залізниці за таким самим маршрутом. Вона важлива не лише для трьох країн, оскільки може отримати продовження на Південному Кавказі, де практично почалася експлуатація залізниці Баку—Тбілісі—Карс (Туреччина).

Тобто Киргизія активно шукає альтернативи транспортному сполученню через Казахстан. А тимчасом намагається використовувати ЄАЕС для впливу на Астану.

На засіданні Міжурядової ради Євразійського економічного союзу наприкінці жовтня прем’єр-міністр Киргизії Сапар Ісаков виніс проблему відносин із Казахстаном на обговорення і висловив надію на справедливе вирішення конфлікту.

Його казахстанський колега Бакитжан Сагінтаєв виступив із гострими звинуваченнями. За його словами, Китай завозить товари в Киргизію за заниженими тарифами, а потім вони розходяться по країнах ЄАЕС за значно вищими цінами. Як заявив казахстанський прем’єр, Бішкек підриває союз заради кон’юнктурної вигоди. Казахстан цього не дозволить.

Але Киргизія не залишилася без підтримки. Президент Вірменії Серж Саргсян в інтерв’ю киргизькому телеканалу побачив у заявах влади захист національних інтересів країни. Фактично Вірменія, незважаючи на малий економічний потенціал, виступила проти Казахстану. Президента Назарбаєва вважають прихильником азербайджанської позиції в конфлікті навколо Нагірного Карабаху, і в Єревані не забули в такий спосіб нагадати про це. Незважаючи на те, що збіг позицій Бішкека та Єревана ситуативний, Астана це просто так не залишить.

Виникає ще одна гаряча точка в ЄАЕС. Киргизію і Вірменію взяли в союз із політичних міркувань – на догоду Росії. У Бішкеку сподівалися на російський захист, тому зараз ображені на Москву, яка мовчазно підтримує позицію Астани.

На врученні вірчих грамот послами 12 країн киргизький президент Атамбаєв заявив, що розчарувався в ЄАЕС: «Киргизії потрібно шукати нові ринки збуту — в Узбекистані та Китаї».

За зовнішнім економічним змістом криється політика.

Наслідки ближні і дальні

Атамбаєв не лише висловив розчарування в ЄАЕС. Він також підписав указ, за яким 7 листопада Киргизія відзначатиме День історії та пам’яті предків, присвячений жертвам національно-визвольного руху 1916 року, відомого як «Повстання в Семиріччі», і репресій 1930-х рр.

Звернімо увагу на дату. Повстання в Семиріччі було частиною Середньоазійського і почалося в липні 1916 року в Ходженті (нині Худжант, Таджикистан), а його придушення затягнулося до лютого 1917 року. Під час повстання було багато жертв серед російського і місцевого, зокрема киргизького і казахського, населення. Понад 300 тис. киргизів і казахів тікали до Китаю.

Тепер Атамбаєв вирішив відзначати цю подію саме 7 листопада. Віце-спікер Державної думи Росії Ігор Лебедєв назвав указ плювком в обличчя і закликав до відповідних заходів.

Конфлікт набирає обертів щодня, і врегулювати його стає дедалі складніше.

Поки що загроза про вихід Киргизії з ЄАЕС залишається суто словесною. Проте вона цілком може наповнитися конкретним змістом. Зрозуміло, що Вірменія, незважаючи на відносно хороші відносини з Казахстаном, усе ж таки більше підтримує Киргизію.

Слід урахувати і китайський фактор. Пекін говорити особливо нічого не буде, але, виділяючи кошти на розвиток транспортної інфраструктури в центральноазійських державах, він виконує два завдання.

По-перше, збільшує можливість постачання власних товарів у Європу коротшим сухопутним шляхом. По-друге, отримує додатковий політичний вплив у стратегічно важливих країнах.

Транзит влади в Казахстані. що близиться, загострює протистояння двох еліт. Одна з них орієнтована на Москву, друга – на Пекін. За всіма ознаками друга стає дедалі впливовішою. Саме тому Москва підтримала Казахстан у його конфлікті з Киргизією. Чомусь у Москві вважають, що зможуть якимись додатковими вливаннями погасити полум’я, що розгориться після 24 листопада, коли Сооронбай Жеенбеков обійме посаду президента Киргизії. Але в цьому є великі сумніви.

Є ще одна дуже велика проблема — зростання ісламського фундаменталізму і проникнення бойовиків із Сирії та Іраку в Центральну Азію та Афганістан. Зараз основна загроза нависла над Таджикистаном і Туркменією. Крім того, осередки терористів і фундаменталістів є в узбецькій і киргизькій частинах Ферганської долини.

Хоча для Казахстану наразі прямої загрози начебто немає, але заворушення в західній частині країни в її нафтоносних районах показують, що спокій відносний.

Центральна Азія і Південний Кавказ – політичний і стратегічний головний біль Москви. Достатньо сказати, що протяжність кордону Казахстану з Росією 7,5 тис. км, і з обох сторін його фактично не контролюють. Друга проблема — Каспійське море. Його східний берег розділений між Казахстаном і Туркменією. Дестабілізація тут обернеться великими проблемами на Південному Кавказі та в Ірані.

Москва намагається закріпитися в Центральній Азії насамперед у військовому сенсі – нарощуючи своє угруповання в Таджикистані. Однак тут вона стикається з Іраном, який має свої інтереси в цій країні.

Донедавна Росія всіляко лобіювала вступ до ЄАЕС Індії та Китаю. Однак Делі дедалі більше схиляється у бік Вашингтона, що охолодив відносини з Москвою. Але з цього не випливає, що Індія не розширюватиме свою співпрацю з державами Центральної Азії.

У регіоні, навколо Китаю, Індії, Пакистану, Ірану, дедалі більше перетинаються інтереси зовнішніх світових гравців – США і ЄС. У результаті зростає напруга між дальніми і ближніми країнами-сусідами.

Для Росії Центральна Азія – м’яке підчерев’я, навіть важливіший напрямок, ніж Європа. Адже на західних російських кордонах немає жодних загроз, а розмови про просування НАТО – пропаганда для внутрішнього споживання. Саме Центральна Азія може стати справжнім фронтом з усіма наслідками з цього. Але цю загрозу в Білокам’яній іще до кінця не усвідомили.

Юрій Райхель