Вибір на користь реформ: як Японія та Аргентина розправляються з популістами

Результат дострокових парламентських виборів у Японії серйозно вплине на міжнародну ситуацію, передовсім у Східній Азії.

Але наслідки не обмежаться цим регіоном. Занадто велика в економічному і фінансовому сенсі країна збирається кардинально змінювати свою внутрішню і зовнішню політику, а також військову стратегію.

На виборах у латиноамериканській Аргентині коаліція, яка підтримує президента Маурісіо Макрі, виграла парламентські вибори, що означає продовження курсу ліберальних реформ.

Гра на випередження

Прем’єр-міністр і лідер Ліберально-демократичної партії (ЛДП) Сіндзо Абе серйозно ризикував, розпускаючи у вересні парламент. Небезпека була в тому, що представництво його партії могла зменшитися, а відповідно, зменшувалася б і перспектива залишитися на чолі партії на третій термін у 2018 році.

В опозиції була можливість повторити свій успіх 1993-1994 рр., коли опозиційний блок переміг на виборах і перервав багаторічне домінування ЛДП в японському політичному житті. Але тоді тріумф був коротким: через внутрішні суперечності блок розпався, і ліберал-демократи повернулися до влади.

Розпуск парламенту для ЛДП і її лідера прем’єра Сіндзо Абе був ризикованим іще й тому, що влітку країну стрясали корупційні скандали. Опозиція критикувала прем’єра за заступництво за двох бізнесменів – фігурантів антикорупційних розглядів.

Після корупційної бурі, рейтинги уряду зросли лише до 45-50%. Досвід проведення дострокових виборів у інших країнах показує, що лідери часто переоцінюють свої сили. Так було з французьким президентом де Голлем у 1960-х рр. і з британським прем’єром Терезою Мей у червні поточного року.

Неприємним сигналом для Абе стала приголомшлива перемога опозиційної партії «Токійці — передусім» на виборах у столичний парламент. Лідерку цієї міської партії Юріко Коїке минулого року з успіхом було обрано губернатором Токіо.

Факт перемоги опозиції на регіональних виборах для Японії не став новиною. Крім Токіо, так було і в низці великих міст, зокрема в Осаці, Наґої, Йокогамі. Було абсолютно очевидно, що Юріко Коїке, внісши інтригу у вибори, постарається трансформувати свою перемогу в столиці на загальнонаціональний рівень.

Але для Юріко Коїке завдання виявилося нездійсненним.

Незважаючи на складнощі, у ЛДП були і козирі, які можна було використати в передвиборчій кампанії. Насамперед це приголомшливе  зростання економіки: останні шість кварталів ВВП зростає на 4% у річному обчисленні. Востаннє таке було більше ніж десять років тому.

Японський бізнес знову відвойовує свої позиції у світовій економіці. Перед цим було майже два десятиліття втрат – початок 1990-х і 2009-2012 рр. На той період припала перемога опозиції. Абе не забув послатися на це у своїй передвиборній риториці, назвавши цей час періодом плутанини і хаосу.

Іще один фактор — зовнішній. Після польотів північнокорейських ракет над південними островами Японії, багато громадян відчувають якщо не страх, то сильне занепокоєння. Звідси очевидна консолідація з метою якось відповісти на зовнішню загрозу. На погляд обивателя, прем’єр Абе цілком може впоратися зі складним завданням.

Третій фактор — японська опозиція переживає не найкращі часи. Демократична партія (ДП), яка донедавна була провідною опозиційною силою, зазнала нищівної поразки на парламентських виборах у 2012 році й досі не оговталася. За п’ять років змінилося чотири лідери, і рейтинг впав до 7-8%.

Не встигла вирішитися проблема з новим лідером, як Демократичну партію покинули кілька великих політиків. Вони примкнули до Партії надії Юріко Коїке.

За зміну 9 статті

Минулі вибори в японський парламент стали першими, на яких голосували 18- і 19-річні. Це стало можливим після виборчої реформи 2015 року.

Налічується близько 2 млн представників молодого електорату. У складній японській виборчій системі вливання в електоральний корпус такої кількості виборців могло змінити розподіл місць у парламенті.

Проте серед тих 60% японців, які проголосували, більшість – люди старшого віку. Тож саме вони вирішили, як розподіляться місця.

У підсумку ЛДП і прем’єр Абе досягли успіху. Як писала газета The Washington Post, партія отримає від 253 до 300 мандатів, а її союзник — партія Комейто — 26-37 місць із 465. Цього вистачить для кваліфікованої більшості в Палаті представників.

Такий успіх дозволяє Абе почати процес перегляду нинішньої конституції від 1947 року. А саме 9 статті. У її тексті йдеться про те, що «…японський народ навіки відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від погрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних суперечок. Для досягнення мети (відмови від війни, – ред.)… ніколи надалі не створюватимуться сухопутні, морські та військово-повітряні сили, так само як й інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається».

Малося на увазі, що армії дозволено діяти винятково з метою самооборони. Так вийшло, що практично всі партії в новому японському парламенті можуть підтримати зміни до конституції. Проте Абе обіцяв, що це питання вирішуватиметься на референдумі. За нинішніх обставин нескладно здогадатися, якими будуть результати. І дякувати за це слід насамперед північнокорейському лідеру Кім Чен Ину.

Перегляд 9 статті японської конституції принципово змінює ситуацію на Далекому Сході та Східній Азії.

Японія створюватиме нову професійну армію з повною номенклатурою сучасного озброєння. Враховуючи економічний і промисловий потенціал держави, це буде національне виробництво і розробка всіх видів зброї.

До такої перспективи вороже ставляться не лише в Пекіні або Москві. Нераді також у Сеулі та Вашингтоні, але зробити вже нічого не можуть.

Проте Китай мав раніше враховувати таку перспективу і чинити більший вплив на свого північнокорейського «клієнта». Тепер у регіоні з’явиться сильний в економічному і військовому сенсі гравець, що погіршить і без того напружену ситуацію.

Аргентина продовжить реформи

На виборах оновився склад половини нижньої Палати депутатів і третина верхньої палати Сенату аргентинського парламенту. Успіху домоглася коаліція Cambiemos (Давайте змінимо), яку очолює чинний президент Маурісіо Макрі. Його коаліція отримає 107 із 257 місць у Палаті депутатів. Тобто її представництво збільшилося на 21 мандат. У Сенаті коаліція отримає 24 місця, тобто вона виграла ще 9 мандатів.

Виграш дозволяє президенту Макрі продовжити курс реформ. Серед них зміна податкової системи (зменшення фіскального навантаження), а також скорочення державних витрат (а з ними і соціальних виплат).

Як зазначив президент, в Аргентині «дві проблеми: люди, у яких немає роботи, і практично половина аргентинців, які працюють незаконно».

Після правління лівого президента Крістіни Кіршнер проводити реформи буде дуже непросто. Багато людей звикли до дармових виплат і чинять опір змінам. Їх нічого не навчили роки економічної кризи і нестримної інфляції, в основі якої лежали величезні витрати державного бюджету, зокрема і на соціальну допомогу.

Перші роки правління Макрі витратив на боротьбу з такими настроями, і, здається, домігся проміжного успіху. Його курс реформ отримав підтримку, хоча й не безумовну. Опонент чинної влади колишній президент Крістіна Кіршнер, хоч і з труднощами, але пробилася в Сенат.

Для неї це важливо, оскільки тим самим вона отримала депутатську недоторканність, яка може знадобитися у зв’язку з розслідуваннями, які ведуть проти неї. Їй висувають звинувачення у «зраді Батьківщини» та «утаюванні».

Колишній прокурор Альберто Нісман розслідував справу про вибух єврейського культурного центру в Буенос-Айресі в 1994 році. Він звинуватив Кіршнер і колишнього міністра закордонних справ Ектора Тімермана у змові з метою «забезпечити безкарність» іранців, яких Аргентина вважає причетними до вибуху. Пізніше прокурора знайшли мертвим у його квартирі.

У лютому колишнього президента Аргентини викликали на допит у справі про відмивання грошей. Три роки тому стався великий корупційний скандал, у центрі якого опинилася Крістіна Кіршнер.

Незважаючи на отримання нею місця в Сенаті, Верховний суд Аргентини схвалив продовження розслідування проти колишнього президента, що може завадити її поверненню у велику політику.

Після перемоги партії Макрі зовнішня політика Аргентини не зазнає серйозних змін. Курс на співпрацю з США та ЄС залишиться незмінним.

Зате результати виборів завдали удару по лівих правителях у Венесуелі, Болівії та Нікарагуа. Нічого хорошого не світить і Кубі.

Водночас уряд Макрі категорично проти будь-якої форми військового втручання США в справи держав регіону. Час інтервенцій минув, і Буенос-Айрес твердо стоятиме на цьому.

Зрештою, вибори в Аргентині закріпили тренд правого зсуву в Латинській Америці. Бразилія, тепер Аргентина, а до цього Чилі та Колумбія наочно показують девальвацію і дискредитацію лівих ідей і партій.

В Європі здіймається хвиля популізму, а в інших частинах світу вона йде на спад. Ось такі гойдалки.

Юрій Райхель