Легенда про гнилий горіх: як Німеччина і СРСР ділили Польщу

Починаючи з другої половини вересня 1939 року радянська преса активно тиражувала міфологему про так званий розпад польської держави. Її офіційно затвердив тодішній голова радянського уряду (Раднаркому) В’ячеслав Молотов у промові на сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939 року.

«Треба вказати на такий факт, як військовий розгром Польщі та розпад польської держави. Керівні кола Польщі чимало хизувалися «міцністю» своєї держави та «міццю» своєї армії. Однак було достатньо короткого удару по Польщі з боку спершу німецької армії, а потім — Червоної армії, щоб нічого не залишилося від цього потворного виплоду Версальського договору…»

У СРСР тоді нічого не повідомляли про героїчний опір польської армії, про героїв Вестерплятте, коли 182 польських солдати скували 3,5-тисячне угруповання вермахту на тиждень. Майже місяць, із 9 вересня до 6 жовтня, тривала оборона Хельської коси в Балтійському морі. Усім відома оборона Брестської фортеці в 1941 році, але у нас мало відомо про таку саму оборону у вересні 1939 року. Як, утім, і про оборону Львова.

Так довго говорили про швидку перемогу над Польщею, що від частого повторення міф став загальноприйнятим. Але він не мав нічого спільного з дійсністю.

Подвійний удар

Польська кампанія вермахту розвивалася зовсім не так, як про це писали і говорили потім. Хоча військові дії тривали приблизно місяць, але бліцкриг не вдався.

Хоча польське командування припустилося низки стратегічних і тактичних помилок, мірою просування німецьких військ спротив наростав. Звичайно, виграти війну поодинці Польща не могла, але з цього зовсім не випливає, що її поразка та капітуляція були наперед вирішеними.

Перша стратегічна помилка польського не лише військового, а й політичного керівництва полягала в тому, що воно надмірно покладалося на перенесення основних битв зі сходу на захід. Очікувався швидкий вступ у війну Франції з Англією та розгортання саме там основних битв. З огляду на це у Варшаві припускали, що вермахт буде змушений перекинути основну частину своїх військ на захід, і тиск на польську армію ослабне. Помилковість таких сподівань стала зрозумілою вже 5-7 вересня 1939 р., коли провалився обмежений наступ французької армії. Жодних частин вермахт на захід не перекинув, становище польської армії не покращилося.

Друга помилка. Польське керівництво не оцінило загрози Пакту Молотова-Ріббентропа. Коли 17 вересня радянські війська вдерлися в східну Польщу, це стало для генералів повною несподіванкою. Цікаво, що польське командування розраховувало розгорнути в Бресті другий штаб і формувати нові лінії оборони, але радянське вторгнення не дало можливості це зробити.

«Виявилося, що наші тили, відкриті та беззахисні, віддано на милість радянської армії, і саме тієї хвилини, коли натиск німців став слабшати, коли розтягнуті на сотні кілометрів німецькі комунікації стали рватися, коли ми могли б іще чинити опір певний час і дати союзникам можливість вдарити на відкриті західні кордони Німеччини», – писав майбутній командувач польської армії в СРСР, на Близькому Сході та Італії генерал Владислав Андерс.

На річці Бзурі 10 вересня польські армії «Познань» і «Помор’я», що відступали в напрямку Варшави, завдали найсильнішого удару по лівому флангу 8-ої армії німців і вийшли в тил німецької групи армій «Південь». Частини вермахту змушені були перейти до оборони. Усе це змусило німецьке Верховне командування (ОКХ) переглянути плани операцій у центральній Польщі, відтягнувши до річки Бзури танкові підрозділи і люфтваффе, знявши їх з інших ділянок. А польські війська зуміли продовжити відступ у південно-східну частину країни, відповідно до концепції польського Головного штабу про створення оборонного району «Румунське передмістя».

Битва на Бзурі збила німців із пантелику. Настільки, що гітлерівський офіціоз – газета Volkischer Beobachter – описала польський контрудар у всіх подробицях. Геббельсівські журналісти, аж ніяк не схильні роздавати похвали «слов’янським недолюдям», усе ж таки крізь зуби визнали за поляками і військову майстерність, і героїзм.

З усього цього випливає, що жодних планів здачі та капітуляції у польського командування не було, а перебіг війни міг бути зовсім іншим.

Вермахт опинився в досить скрутному становищі – вже з перших чисел вересня він став страждати на так званий снарядний голод. Запасів для артилерії і танків виявилося недостатньо, оскільки не розраховували на такі інтенсивні бої та серйозний опір польської армії.

Звідси істеричні телеграми з Берліна до Москви з вимогою негайного вступу Червоної Армії в Польщу. Розуміючи, до якого скрутного становища потрапила Німеччина, Кремль вичікував. Зокрема й дій англо-французького блоку.

На зустрічі з німецьким послом Вернером фон дер Шуленбургом 10 вересня Молотов виправдовувався тим, що Червона Армія не готова.

Використовуючи сприятливу ситуацію, радянський прем’єр заявив, що СРСР «має намір заявити, що Польща розвалюється на шматки і що внаслідок цього Радянський Союз повинен прийти на допомогу українцям і білорусам, яким «загрожує» Німеччина. Цей привід надасть інтервенції Радянського Союзу пристойності в очах мас і дозволить Радянському Союзу не видаватися агресором».

Берлін, звичайно, обурився, але діватися йому було нікуди, довелося погодитися на таке формулювання. Цікаво, що воно виявилося настільки живучим, що в Росії його досі експлуатують як апофеоз сталінської зовнішньої й національної політики.

І ще раз про міфи

Найпопулярніший і найбільш живучий міф – про польських уланів, що несуться з шаблями на німецькі танки. Начебто зовсім неграмотні польські кавалеристи намагалися шаблями порубати німецькі танки, припускаючи, що вони зроблені з паперу або дерева.

Ця легенда виникла після того, як 1 вересня 1939 року біля села Кроянти 18-ий уланський полк польської кавалерії під командуванням полковника Казімєжа Масталежа пішов у атаку не на танки, а на 20-ту дивізію німецької мотопіхоти, чиє просування зупинив і якийсь час успішно стримував. Атака уланів внесла сум’яття в загальний перебіг німецького наступу, збила його темп і дезорганізувала війська. Німцям знадобився певний час, щоб відновити своє просування. Крім того, ця атака справила на противника і певний негативний психологічний вплив, про який згадував відомий німецький танковий генерал Гайнц Гудеріан.

Кавалерійські атаки польських уланів проводилися за всіма правилами тодішньої війни — за підтримки бронетехніки та артилерії. У складі знаменитої 10-ої кавалерійської бригади, крім 10-го кінно-стрілецького і 24-го уланського полків, були ще підрозділи танків, бронеавтомобілів, протитанкова і зенітна артилерія, саперні батальйони та навіть ескадрилья штурмовиків вогневої підтримки. Однак дуже часто згадка про «10-ту кавалерійську бригаду» без відповідних пояснень породжує певні непорозуміння.

Польська кавалерія билася в кінному строю, але використовувала тактику піхоти. Протягом усієї вересневої кампанії не було жодного випадку атаки польської кавалерії на німецькі танки.

Міф про польських кавалеристів було доповнено геббельсівською кінофальшивкою «Kampfgeschwader Lutzow» («Бомбардувальна ескадра «Лютцов»). Знамениті кадри кіннотників, які атакують танки — німецьке інсценування. Причому досить грубе, оскільки форма польських уланів у кадрах не відповідала дійсності. Проте німецьку фальшивку підхопила радянська пропаганда і стільки разів її повторювала, укупі з комуністичною польською, що її жертвою став знаменитий режисер Анджей Вайда у своїй кінострічці «Стрічка».

Наступна легенда – радянського походження. Міф, що Польща у вересні-жовтні 1939 року швидко зазнала поразки без особливого опору, в СРСР почали активно експлуатувати після промови Молотова. Уже очевидно, що це не так. Це підтверджують і цифри.

Вермахт, що перевершував польську армію практично за всіма показниками, зіткнувся з сильною і несподіваною відсіччю. Німецька армія втратила близько 1 тис. танків і бронемашин (майже 30% усього складу), 370 гармат, понад 10 тис. військово-транспортних засобів (близько 6 тис. машин та 5,5 тис. мотоциклів). Люфтваффе втратила понад 700 літаків (близько 32% усього складу, що брав участь у кампанії). Втрати в живій силі становили 45 тис. убитих і поранених. За особистим зізнанням Гітлера, піхота вермахту «…не виправдала покладених на неї надій».

Ми згадували снарядний голод. Додамо, що інших боєприпасів та іншого спорядження вистачило лише на два тижні боїв, і ще не відомо, як вермахт наступав би, якби на допомогу не прийшла Червона армія. Значна кількість німецького озброєння зазнала таких пошкоджень, що був потрібен або капітальний ремонт, або відправлення на переплавку.

Польсько-німецька війна лише на один тиждень виявилася коротшою за бої на заході в травні-червні 1940 року, хоча англо-французька коаліція значно перевершувала польську армію як за чисельністю, так і за озброєнням.

За два тижні боїв у Польщі вермахт пройшов із важкими боями близько 250 км і не зміг одразу ж узяти Варшаву. Згадаймо, де була Червона армія через два тижні боїв улітку 1941 року. 10 липня 1941 року розпочалася Смоленська битва, а це значно далі від кордону.

Нам у кіно показують, як підготовлений вермахт рухається сталевою лавиною і ніщо не може його зупинити. Насправді ж польська кампанія виявила дуже великі проблеми у німецькій армії. Уже пізніше німецькі генерали відзначали проблеми зі взаємодією військ. Інша річ, що в стратегічній паузі в жовтні 1939 — травні 1940 року вермахт значно зміцнився і багато недоліків усунув, але це вже інший період Другої світової війни.

Є ще один міф: укладення пакту Молотова-Ріббентропа в СРСР, а тепер і в Росії зображують як запобігання війні з Німеччиною. Перебіг Польської кампанії показав, що у вересні 1939 року вермахт не міг одразу впоратися зі значно слабшою польською армією. Як би за таких умов Німеччина напала на СРСР? До того ж у Радянського Союзу та Німеччини не було в серпні 1939 року спільного кордону.

Польська авіація, яка значно поступалася за чисельністю німецькій, виявилася цілком боєздатною. На відміну від червня 1941 року, коли значну частину радянської авіації було знищено ще до злету, польська завчасно перебазувалася на невеликі замасковані аеродроми. Німцям вдалося знищити на землі лише тренувальні та допоміжні літаки. Поступаючись у кількості, польська авіація завдала помітних втрат німецькій. Після закінчення боїв багато польських льотчиків перелетіли у Францію та Англію, де взяли участь у повітряних боях, збивши чимало німецьких літаків.

У Польщі в міжвоєнний період було достатньо внутрішніх проблем. Молотов називав цю державу «гнилим горіхом». Але помилки і прорахунки не применшують героїзм польських солдатів і офіцерів Вестерплатте, Хельської коси, листонош у Гданську, які практично голими руками 14 або 17 годин годин відбивали атаки на будівлю пошти, героїв оборони Львова та наступу на Бзурі.

Ось це – справжні легенди. І жодних міфів.

Юрій Райхель