Телетайп: у прольоті на старому літаку

Нічого безглуздішого в діях п’ятьох українських президентів, ніж політ Петра Порошенка на Міг-29, згадати не можу. Поряд із цією безвідповідальною та  безглуздою витівкою меркнуть і «трипільські черепки» Віктора Ющенка, і навіть «приблудні» страуси Віктора Януковича. Оскільки вчинки попередніх вождів мають хоч якесь пояснення, наприклад, хобі, вони не зазнавали прямих іміджевих втрат.

А от Петро-винищувач, як за Висоцьким… Ну не складається в цілісну картинку.

Для початку: політ на техніці радянських часів, хоч як її перевіряй — це ризиковано. А Петро Олексійович себе любить і цінує. І до ризику взагалі не схильний. Наприклад, під час його виїздів ближче до фронту все ретельно узгоджують з усіма сторонами, щоб навіть випадковий снаряд поруч не опинився.

Так, Порошенко здатний прогніватися і наговорити або накоїти дурниць. Але це імпульсивно, тут і зараз, а не у вигляді наперед запланованого заходу з висвітленням у ЗМІ!

Він же не міг не розуміти, що якщо трапиться непередбачене, то доведеться катапультуватися? З перевантаженнями 15g. І якщо він, якимось дивом, катапультування переживе, то з такими катастрофічними наслідками для здоров’я, що жодна активна діяльність уже не світить? І все ж таки наважився.

Але навіщо?! Заради якоїсь благої чи меркантильної мети?!

ПОП серйозно вважає себе єдиним і неповторним. І навіть позначеним Провидінням, оскільки він, усупереч усім песимістичним прогнозам, усе ж таки домігся свого, виліз на саму гору. Тому тупе папужництво Володимира Путіна його надихати ніяк не повинно.

Знову ж таки, в політиці він багато років, знає, що на імідж працюють лише свіжі, ще не використані вигадки. Тим паче, з огляду на ставлення українців до Путіна на букву «х», нічого позитивного налітати просто неможливо.

Нарадили піарники? Та маячня!

Усе, що стосується його і його справ, Порошенко особисто зважує, оцінює, сумнівається, радиться. Грець йому хтось нарадить-нав’яже те, що не в кайф. Знову ж таки, піарники АП, звісно, не монстри креативу, але й ідіотами їх назвати не можна. Тому відверту дурість вони пропонувати не могли.

Але вийшла саме дурість. Хамські коментарі з Росії та України, знущальні фотожаби, принизливі порівняння…

А на іншій чаші терезів — лише щасливе, як у дитини, яка отримала бажану іграшку, обличчя Петра Олексійовича в льотному шоломі на місці другого пілота.

Це означає, що насправді ми погано знаємо нашого президента. Або справи нагорі ще гірші, ніж здаються.

Єдине раціональне пояснення повітряного вояжу, який заперечує політичну вигоду, здоровий глузд і рекомендації фахівців — це здійснення заповітної дитячої мрії. Це можливо, якщо в шкільні роки ПОП мріяв про винищувальні польоти уві сні та наяву. Чкаловим-Гагаріним він себе бачив у мріях.

Виходить, він переконаний, що всі земні справи (на кшталт перемоги над агресором і витягування країни з цивілізаційного відстійника) вже зроблено. Тепер можна і під хмари? Впевнений, що все дозволено?

Небезпечна помилка, що веде до сумних наслідків. Не лише для президента персонально, а й для України.

До гіпотези про хаос у керівній голові, як патрон у патронник, ідеально входять мутнувата ідея про додатковий призов до Нацгвардії, загальна активізація силовиків та інше посилення каральних тенденцій по країні.

Такі наміри — наслідки комплексів і страхів, що ростуть із дитинства, юнацтва. І тут ми переходимо до другої телетайпної теми, яка насторожує.

Найбільше ПОП боїться відповідальності, яка загрожує втратою всього нажитого праведними і неправедними способами. Тобто його фатальний страх — раптова втрата влади, яку він прагне зробити абсолютною.

Із погляду реалій, така загроза не проглядається. Ніхто з тих опозиціонерів, хто здатний організувати серйозні протестні заворушення, масових акцій не готує. А єдиний, хто їх обіцяє — це Міхеїл Саакашвілі. Але його прихильники — інертні, тяжіють до затишного телевізора, а не до небезпечної вулиці.

Підтримати оплесками виступ свого кумира на Майдані вони можуть із задоволенням. Але от пробити в Борисполі коридор, через прикордонників і митників, для його тріумфального повернення — це навряд чи. На таке здатні послідовні націоналісти, але їм попсовий Міхо тут не потрібен.

Тобто підстави для страхів влади очевидно завищені.

Проте в політиці часто спрацьовує принцип «накликання біди». Тобто, готуючись до розгону протестних акцій, всіляко оберігаючи і підтримуючи «своїх» силовиків, влада тим самим класично породжує власного могильника.

Ми ж пам’ятаємо, що історія рухається спіраллю, що скидається на ДНК. І якщо Януковичу слід було побоюватися беззбройного обуреного народу, то Порошенку — вже озброєного народу. Тобто військовиків.

При цьому спонукати військових до дій однаково здатні як хороші, так і погані події на фронті.

У разі ескалації бойових дій, невдач і серйозних втрат з української сторони невдоволення бійців може розвернутися у бік Києва. Але й неймовірні перемоги України на Донбасі теж підштовхнуть військових зайнятися тими «непонятками», які відбуваються у них в тилу.

А чинником, здатним серйозно змінити ситуацію на Донбасі, є потенційне постачання американської летальної зброї. Отже, переходимо до третьої теми — обнадійливої.

Тисяча «Джавелінів», зрозуміло, не знищать іржаву, але циклопічну військову машину недоімперії. Але вони здатні поховати російську гібридну війну. Саме її гібридність, за яку, як жаба за соломинку, хапається Кремль.

Або «ополченці», які не бажають перетворюватися на «печених бурятів», розбіжаться бити пики російським телевізійникам, або війна стане гарячою. Але з адекватною реакцією вже дозрілого цивілізованого світу. І вже ніяк не складеться «маленька переможна війна», необхідна для перемоги Путіна на виборах: «вантаж 200» піде на Росію в достатній кількості, щоб російські вибори, скажімо так, радикально ускладнилися для Кремля.

Проміжний варіант, коли на переговорах Курта Волкера і Владислава Суркова, під загрозою постачання летальної зброї, буде досягнуто реальної домовленості про відхід бойовиків і поетапне повернення нам контролю за кордоном, теж помітно знизить напругу на фронті. Що, знову-таки, для багатьох військових зробить пріоритетними внутрішньоукраїнські проблеми.

Загалом, осінньо-зимовий політичний сезон в Україні обіцяє бути не лише традиційно спекотним, а й ризикує втягти у протистояння влади і її супротивників найбільш радикальні сили з обох сторін — людей зі зброєю.

А тут ще й польські музиканти залишають «Укрзалізницю». І мобільний зв’язок хочуть за картками, тобто паспортами, видавати, як за двічі несудимого. Точно щось назріває.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka