Медична реформа: геноцидити будуть за гроші українців

У червні парламент провів у першому читанні законопроект №6327, який скасовує 49 статтю Конституції України.

«Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медичну допомогу надають безоплатно; чинну мережу таких закладів не можна скорочувати. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності», – написано в нашій багатостраждальній Конституції.

За новим законопроектом, який, утім, ще допрацьовує профільний комітет, в українських громадян залишається фактично одна безкоштовна можливість – отримати первинну консультацію у лікаря формально без грошей. Хоча там теж є свої нюанси, не кожна консультація буде безкоштовною.

Сама Уляна Супрун свої ініціативи трактує з великим пафосом і цивілізаційним апломбом.

«Це війна двох систем – старої радянсько-середньовічної та нової європейської. «Сили зла» хочуть не лише заблокувати старт медреформи. Вони хочуть забрати в українців надію на те, що зміни можливі. Вони хочуть зберегти стару систему охорони хабарів, яка їх влаштовує», – написала на своїй сторінці у ФБ в. о. міністра охорони здоров’я.

Отже, є старе – дуже погане, та нове – кришталево світле. За збереження старого «радянсько-середньовічного» ведуть боротьбу «сили зла». Вони підступні, живуть на хабарі, тягнуть країну вниз, та й взагалі рідкісні мерзотники за своєю природою. І є «новоєвропейці» на чолі з Уляною Супрун. Люди винятково благородних поривів, які неймовірними зусиллями намагаються дати українцям надію. Зауважте, жодної вільної інтерпретації, крім слова «мерзотники». Все саме так написала в. о. міністра охорони здоров’я.

Радянська спадщина

Уляна Супрун в Радянському Союзі ніколи не жила, тому їй із Детройта, де вона народилася, жила і працювала, звісно, видніше, в якому «середньовіччі» перебувала радянська медицина. Особливо це добре видно зараз, коли Україна посідає 122-е місце в світі за тривалістю життя й останнє в Європі. Середня тривалість життя чоловіків в Україні 61 рік – це показники Буркіна-Фасо і Мадагаскару.

Якщо порівнювати з УРСР – там базові медичні характеристики республіки були одними з найкращих у світі. У 1991 році Україна отримала у спадок близько 640 тисяч ліжок у лікарнях – цей показник був вищим, ніж у Німеччині або Франції. Загальна кількість медпрацівників у країні перевищувала 170 тисяч осіб – цифри, порівнянні з чисельністю сучасної української армії.

Інша річ, що сама структура радянської медицини була заточена винятково під планову економіку. Радянська система охорони здоров’я базувалася на чотирьох базових принципах:

– безоплатності;

– доступності;

– кваліфікованості;

– профілактичному спрямуванні.

Окрім цього, «медичне навантаження» на себе брав не лише МОЗ, а й десятки інших держустанов. Військові, металурги, шахтарі, залізничники – всі мали власну внутрішню мережу медичних установ. Увесь Союз, включно з УРСР, був напханий великими спеціалізованими лікарнями, диспансерами, поліклініками та санаторіями. Все це, звісно, вимагало колосальних витрат, які могли ефективно розподілятис лише в умовах планової економіки. За нових ринкових умов Україна таку махину тягнути вже не могла, реформа медицини у нас не лише назріла, а давно перезріла. Але називати ту радянську систему «середньовічною» теж трохи дивно. Радянська медицина була створена під радянські реалії, в них вона працювала цілком успішно. Принаймні, через 27 років після розвалу Союзу незалежна Україна досі експлуатує медичну базу, закладену тоді. Нового в системному аспекті поки точно нічого не створено.

Медицина молода

Від УРСР Україна успадкувала близько п’яти тисяч медичних установ, значна частина яких є великими спеціалізованими центрами, з гігантськими штатами, площами, а відповідно, бюджетами.

Саме наявність 49 статті Конституції України в її нинішньому вигляді свідчить про те, що країна не відмовилася від принципу масовості в медицині. На відміну від тих же дитячих садків, які ще на початку 90-х потягнули різні фірми, кістяк медичних установ, що залишилися Україні у спадок від УРСР, практично не змінився. Змінився лише рівень фінансування, який звівся до профанації.

У результаті в країні склалася достатньо специфічна ситуація. За кількістю лікарень, поліклінік і амбулаторій Україна, як і раніше, випереджає практично будь-яку велику країну Європи, а ось за рівнем надання медичних послуг – ми останні. Такий самий анахронізм склався і з «безкоштовною» медициною. Навіть пенсіонери за візит до терапевта залишають хоч щось. Це сформована соціальна норма, регульована на рівні самої системи. Надання хоча б якоїсь безкоштовної допомоги із залученням медикаментів неможливе в принципі. На одного пацієнта з держбюджету на день виділяють 3,83 грн. (три гривні вісімдесят три копійки). За ці гроші в аптеці можна купити НІЧОГО.

Тому саму необхідність медичної реформи, в принципі, ніхто не обговорює. Вона потрібна, тому що ТАК система вже не працює. Однак те, що пропонує Супрун і Ко, назвати «реформою» досить складно.

По суті, нам із дуже поганої, але системи пропонують ліквідувати ПОВНІСТЮ доступність медичного забезпечення для більшості українців.

Лики Супрун

Уперше щось радикально змінити у вітчизняній медицині спробували ще «регіонали» за міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової у 2010 році.

Власне, тоді й анонсували реформу, суть якої зводилася до переходу медичної системи на трирівневу основу:

– госпітальні округи (нижній рівень), де основна роль відведена амбулаторіям і поліклінікам;

– спеціалізовані поліклініки (другий рівень);

– високоспеціалізовані центри (третій рівень).

Пояснювали такий перехід «реформатори» статистикою, згідно з якою 75% звернень громадян до медустанов вирішуються на рівні амбулаторій та швидкої допомоги. Однак така статистика вельми умовна. Адже в Україні й безробіття за статистикою низьке. Якщо ж вникати у специфіку «медицини по-українськи», то ці 75% громадян йдуть до терапевта за діагнозом/рецептом, а потім усе закінчується банальним «аптечним самолікуванням». А як працює така «медицина», можна судити зі смертності в країні, яка залишається найвищою в Європі вже протягом 12 років.

Від «госпітальних округів» не відмовилася і Супрун. На практиці ж це означає таке. Якщо сьогодні у більшості районів є районна лікарня, то тепер на область таких буде 4-5. Відповідно, людям потрібно буде долати відстань до лікарні не 20-30 км, як зараз, а 90-120. Отже, суть реформи у цьому напрямі полягає в банальному закритті лікарень і максимальному ускладненні логістики для пацієнтів.

Що буде з медичними працівниками? Те саме – тотальне скорочення. Але і це ще не все.

Ті, хто залишиться, отримуватимуть заробітну платню не в чистому окладі, а залежно від виробітку. Скільки у тебе буде пацієнтів – стільки і нарахують грошей (зараз на терапевта фігурує сума 210 гривень на рік на одного пацієнта). Хоча сам тариф 210 гривень, відверто кажучи, беруть зі стелі.

В українському законодавстві взагалі не прописано, що таке медична послуга і скільки за неї варто платити. Крім того, самі послуги різні, як і пацієнти. Навіть на Заході в комерційних клініках є поняття «погодинної оплати». В Україні намагаються запровадити міру «обслуговування одного пацієнта». Все це загрожує перерости в банальний потік виробок, де на перший план вийде не якість, а кількість «обслужених пацієнтів».

Є ще один цікавий момент. Згідно із законопроектом №6327, на цьому етапі планують реформувати первинну ланку медичної системи, яка зачіпає терапевтів та сімейних лікарів. Вузькопрофільних фахівців: хірургів, гінекологів, офтальмологів та ін. – цей етап не стосується, вони й надалі отримуватимуть свої колишні маленькі зарплати. Хоча підготовка одного хірурга в середньому триває 8-10 років. Відповідно, вузькопрофільна медицина в Україні залишиться тіньовою, а потік виїзду фахівців із країни триватиме.

І останнє. Уляна Супрун пропонує створити новий виконавчий орган у сфері охорони здоров’я, який вона вже охарактеризувала як «сильного національного закупника» – Національну службу здоров’я України (НСЗУ). За задумом, цей орган закуповуватиме медикаменти на міжнародних тендерах, а тут можна вгледіти лобізм США, що конкретно в українських реаліях буде не дуже хорошим знаком. Американці витрачають на медицину 18% ВВП – шалений показник, що свідчить не стільки про якість американської медицини, скільки про корупцію у цій сфері. Для прикладу: Німеччина витрачає на медицину 8% ВВП, але не можна сказати, що медичне обслуговування в Німеччині вдвічі гірше, ніж у США. Проте точно дешевше.

Із появою НСЗУ та його «особливого ставлення» до американських фармацевтів медикаменти в Україні стануть дорожчими. Значно дорожчими. Схоже, в цьому і полягає «реформа медицини» від Супрун. Усе інше вже до неї починали «регіонали» – закриття лікарень та скорочення медперсоналу. Ну і пацієнт тепер платитиме абсолютно за все.

Андрій Петров